Висновок

Такі галузі літературної творчості, як сатира та гумор, у різні періоди свого розвитку, по-різному викривають всі негативи у житті, виставляють їх на всенародне осміювання. Обидва різновиди комічного активно розвивалися у першій половині 20 ст. як в Польщі, так і на Україні. Об'єктом їх зацікавлення часто були громадсько-політичні, соціальні, сімейно-побутові проблеми, а також – всі недоліки в житті. Польська та українська сатира початку 20 ст. мала перважно відвето ворожий характер щодо існуючого суспільного ладу, а гумор був більше спрямований на побут селян, на незграбність людей, тобто на окремі дрібні вади. Однією із запорук успішного розвитку сатири у Польщі та на Україні цього періоду були її рішуча наступальність, широка обсервація дійсності по всіх поверхах суспільного життя, заглиблення у сфери, а не свідоме обмеження колом окремих тем. Сатирики і гумористи на початку 20 ст. були сміливими в атаці на зло, вміли вивести на чисту воду лихих людей.

Надзвичайно гострою, нищівною і впливовою була у польській літературі сатира Станіслава Єжи Лєца. Його творчості притаманні в’їдливий сарказм, глибоко внутрішня зневага до негативу, поєднана з надзвичайно яскравою образністю і афористичною влучністю визначень. Лєц відродив жанр античного афоризму і, взагалі, у його творчості відчувається вплив античності. Його характеризувала сократівська етика єдності слова і діла. Кожне слово письменника-мислителя є золотим запасом його вчинків, його біографії. Вся творчість Станіслава Єжи Лєца у значній мірі біографічна.

Епоха світових воєн навчила польського сатирика мислити широкими категоріями. Лєц зображує дійсність діалектично, у всіх її протиріччях і в різних формах (парадоксу, діалогу, запитання-відповіді). Ця діалогічність інколи буквальна, а інколи це зіткнення двоїх позицій, наприклад, польський сатирик вважає, що людина не одна, що хтось її охороняє (тут ейфорії бездумного оптимізму протиставлений гіркий досвід колишнього в’язня концтаборів).

Лєц усіх своїх мудрих попередників об'єднав ім’ям Сократ. Роздуми про діалектику польського письменника допомагають нам зрозуміти, що Станіслав Єжи Лєц цінував Сократа саме як першого вчителя діалектики.

Лєц шукав простоти. Це було не тільки потребою часу, але й внутрішньою потребою письменника.

Станіслав Єжи Лєц – сучасний просвітитель, бо він уміє думати і вчить думати інших. Він вимагав від людей мужності, активності, дії, бо завжди вірив у кінцеву перемогу розуму, у краще майбуття.

Неперевераним українським гумористом початку 20 ст. був Остап Вишня. У творчості відомого гумориста і сатирика знайшла свій художній вияв його особистість, вдача, характер, громадянські, суспільні й естетичні принципи, високий професіоналізм. Він володів засобами вигадливого, фантастичного висвітлення недоліків чи негативних явищ. Вишня – майстер вловлювати й відтворювати контрасти, що несуть у собі комічне.

Визначні особливості гумору Вишні – багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми.

Остап Вишня був українським народним гумористом у повному розумінні цього слова: і темами, і сюжетами, і образами, і засобами комізму.

Український сатирик і гуморист вмів схоплювати анекдотичні контрасти у житті. В його усмішках наче заново відновлювався гумор села, що за століття своєї гіркої соціальної і національної біографії нагромадило свій мудрий і добродушний скептицизм. Традиція кращих творів Вишні лежить у бароковій добі вертепу і бурлеску, коли так любили охоплювати високе і низьке, анекдот і дотеп.

Остап Вишня – письменник, який у 20-ті роки 20 ст. повів за собою мільйони читачів, а сам він робив нелегкі підсумки своєму життю і праці: “Мало я зробив для народу! Мало! Хотілося б більше, але що я можу зробити” [ 65].

Головним джерелом гумору Остапа Вишні була любов до життя, насамперед – свідома любов до людини. Він писав:

“Оце я собі думаю: що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати… Із своєї, рідної, людини? Не з ворга? Ворога треба бити, і вбивати… А от своя, рідна, людина, - як з неї можна посміятися, щоб її не образити .

Так от, що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга?

Треба – любити людину. Більше ніж самого себе. Любити, між іншим, це дуже тяжка робота” [ , 63].

Твори Станіслава Єжи Лєца та Остапа Вишні відзначаються широкою палірою порушуваних тем і проблем. Спільною і болючою темою для польського та українського письменників був фашизм (жахливий час терору, знущань, звірських гітлерівських нападів), адже вони обоє все це пережили самі. Антифашистські твори Лєца і Вишні мають оптимістичний характер, сповнені патріотизму, в них відбита безмежна любов митців до рідної землі, до свого народу.

Обох сатириків цікавили проблеми літератури і мистецтва, умови їх розвитку на початку 20 ст. Письменники намагалися знайти шляхи розв’язання цих проблем і засобами гумору та сатири показати їх серйозність і важливість.

Остап Вишня сам придумав для своїх творів назву “усмішки”. Цей жанр характерний виключно для української гумористично-сатиричної літератури, як фрашка для польської. Порівнявши польську фрашку з українською усмішкою, ми прийшли до висновку, що у них є деякі спільні риси:

у фрашці та в усмішці подібний об’єкт зображення – правдива або правдоподібно вигадана будь-яка життєва сценка, що передається крізь призму сміху;

фрашка й усмішка – це твори-мініатюри, що мають конкретне сатиричне спрямування;

обидва жанри відзначаються наявністю дотепу у формі авторського коментаря;

фрашки й усмішки були близькі народові, адже в них сатирично-гумористичними засобами відображалось життя людей, висміювалось негативне;

деякі фрашки та усмішки можуть мати характер політичної сатири.

Хоч фрашка й