Саксаганський) користувалося великою симпатією українських і ро-сійських глядачів. В умовах неймовірної темряви, в якій царизм тримав трудящі маси українського народу, український театр ві-дігравав винятково важливу роль поширювача української літе-ратурної мови в масах поза книгою, не доступною більшості тру-дящих через їх неписьменність. Цю роль українського «театру корифеїв» прекрасно охарактеризував М. Коцюбинський в своїй промові в день двадцятип'ятиріччя артистичної діяльності М. К. Заньковецької (його слова, адресовані славетній ювілярці, однаковою мірою стосуються, звичайно, і українського театру з цілому): «Кожний, хто тільки знає українську сцену,— говорив письменник,— хто знає її діячів, той ніколи не забуде вашого імені, не забуде його і історія України... Незабутній Кобзар українського горя поставив «слово» на сторожі, а ви понесли те сло-во, щоб палити серця, щоб будити у них чуйність до світла і рід-ної мови».
У 1861 році M. Г. Чернишевський виступив проти москвофільської газети «Слово» з статтею «Национальная бестактность», в якій він гостро засудив шовіністичну пропаганду цієї газети, яка закликала українців вважати своїми ворогами всіх поляків, неза-лежно від їх класової приналежності. «Малоруський пан і поль-ський пан, — зазначав М. Чернишевський,— стоять на одній стороні, мають однакові інтереси; малоруський селянин, польський селянин мають цілком однакову долю.
Разом з тим він картає те штучне «язичіє», яким «москвофі-ли» друкували «Слово», і радить їм користуватися літературною українською мовою, виробленою на народній основі українськи-ми письменниками в Росії. «Наші малороси,— писав М. Чернишевський, - вже виробили собі літературну мову, незрівнянно кра-щу; навіщо відокремлюватися від них? Хіба вона така далека від мови русинів (тобто західних українців.— П. П.), що їм по-трібно писати іншим наріччям?». Він висміює намагання «мос-квофілів» «створювати своє особливе літературне наріччя із мі-шанини місцевого народного говору з літературною мовою інших племен...». Далі М. Чернишевський наводить такі «перлини» мови газети «Слово»: «благослови нас на діло, на добрый подвиг духа, да соблюдем віру и отечество»; «честно служивший богу своим словом»; «для которого в неприязненных обстоятельствах погасло»; «все силы нашего духа, все стремление ума» — і іроніч-но запитує: «Хіба це малоруська мова?»
Для ілюстрації наводимо нижче зразок старого «язичія», що згодом стало зразком москвофільського «язичія», і зразок росій-ської мови в москвофільській «редакції»:
1. «Мыслити есть то себе самого и ръчи поверховныхъ свъдомымъ быти.
Мовити есть то мысли свои прверховными членособразными зна-ками выражати. Мовимсо дла того, абысмо мысли нашіе способомъ гаснымъ и зрозумільїмь дрегомв со б а вили. Не каждый гасні и вырозомЪле мовить. Ровні некождый драгого гасне и зрозшіле мов а чого належить поймуе. Потребное теды есть, едном и дрвгома руководство къ на лежите й мови. роководствомъ такимъ єсть «Грама-тика».
(3 рукописної граматики І. Могильницького першої половини XIX ст.).
2. «Такі Хочемо и того за помочев бога докажемо, її не цурає-мося ни того языка хлопского, анп народа хлопского. О кобысьмося всі тов мислев переяли для того народа простого працьовали, его языка невідступнося держали; а з того народа выйдут таланта, который хоть клясу вижшу своими дарами становити будут, еднаково від простого народа не відступят, але его проводом покровом и красотою будут!»
(З праці Й. Лозинського «Оуваги критичный надъ грамматпковъ раковъ Іос. Лъвицкого рок 1849»).
3. «Ваше Вьісокопреподобіе Всечеснійшій Господине! Нині подалъ я до В. Президій своє доводами подкрепленное мніние: «О проекті введені я латинского альфабета до письменни-чества руского», яко додатокъ до Протоколовъ совіщаній въ тбмъ предметі произведенныхъ. Безъ сомнінія Ваша Всечесность полу-чите тое моє освідчені е урядовою дорогою, но если бы то припб-знило ся, а Ваша Всеч. требовали бы скорше достати, и хотіли до відати ся, якъ я оборонялъ руску справу, то я готовь переслати Вам въ копій, якъ только буде переписана. Я держался совсім— предметно — ограничился только на положенія вьіводиміи изь исторіи розвитія руского языка и самій изъ письмъ почерпанніи даний, и основовался на чистой вьімові люду».
(З листа Я. Головацького до Гр. Шашкевича від 24. VI 1859 р. — «Азбучна війна в Галичині 1859 p.». І. Франка, 1911, стор. 36).
Додаємо ще зразки галицької ділової мови і псевдоросійської мови закарпатського епігонсько-москвофільського характеру пізнього часу:
1. «Од администраціъ.
Нашихь передплатниковь просимо о скоре надсилане передплать, а довжкикбвь о вырбвнане залеглостей.
... Неотриманн числа просимо реклямовати заразь; познійшихь реклямацій увзглядняти дуже часто не можемо зъ причины, що друкуємо мало що больше примірниковь «Зорі», якъ выносить число передплатниковь».
(Редакційне оголошення, вміщене в «Зорі», №2, 1889 p.).
2. «В началі каменного періоде люде стояли еще на дуже низкой степени культуры. Жили дико, животилися дикими растеніями, мясомь звірей, овощами и рыбою. Съ великимъ трудомъ добывали потребы для своего житья. Сами мусили хоронитися отъ дикихъ звірей и то принуждало ихъ выдумывати разны сна-ряды и оружія для обороны отъ звірей».
(Уривок з «Учебника истории Подкарпатской Руси» В. И. Феделеш, Ужгород, 1924).
3. Наведемо ще зразок мови, якою москвофіли писали для простого люду:
«Прийшла я к вамъ, хлеборобы, Мои братя хлеборобы!
Въ ваши хлопски стріхи, Пріймьть мене въ хату,
Для науки просвъщешя, Постарайтесь о грошики,
Та и для потъхи... Пришлійте заплату.
СмЪло стану въ оборонъ Русской буквы л языка,
Нашей Руси славной, Вьры православной».
(Уривок з віршованого звернення редакції газети «Русская земля» до своїх передплатників — див. зб. «Галичина, Буковина, Угорская Русь», 1915, стор. 120; Ь тут треба скрізь читати як і).
Цікаво зауважити, що в Західній Україні, зокрема в Галичи-ні, в першій половині XIX ст.