виникли компілятивні рукописні підручники латинською мовою (найдавніший збережений 1637; спершу з польськими практичними прикладами). З поетик 18 ст. виділяються: Т. Прокоповича (рукопис лекцій з 1705 — 06 «De arte rhetorica», видана друком 1786), М. Довгалевського (1736 — 37), Г. Сломинського (1744 — 45) і Ю. Кониського (1746 — 47), пізніші поетики спираються й на латинсько-німецькі (Й. Ґ. Гайнеке) та російські («Риторика» М. Ломоносова, 1748) зразки (рукопис «Риторика» монастиря в Нямці). Перебрані з риторики поняття (гол. з ділянки «прикрашування» мови: евфонії, ритміки, римування, фігур, тропів) залишаються основним стрижнем стилістики і досі. Їх елементи включала вже «Граматика» М. Смотрицького (1619). Такі елементи традиційної риторичної стилістики, сполучені з правилами віршування і поетикою (наприклад, Аполлоса-Андрія Байбакова «Правила піитическіе», 1774), увійшли в середньо-шкільні навчальні програми 19 — 20 ст.ст. У такому дусі складені гал. підручники стилістики початку 1920-их pp. В. Домбровського («Українська стилістика і ритміка», «Українська поетика»).
Висновок
Усім відомо, що жодна наука не зможе так точно вплинути на почуття людини, як мистецтво. Воно спроможне на все: зробити нас щасливими, уподібнити до птахів чи квітів, вселити віру в добро і прощення, розбити нас вщент, до самозречення, пробудити совість, наштовхнути на роздуми, примусити дивитися на світ іншими очима, навчити любити і ненавидіти, жаліти і бути нещадними.
Крім своїх ідейних якостей, твір повинен справляти і естетичне враження. Саме тому однією з умов цінності твору є його художність. Багатство, краса, доступність і зрозумілість мови – основна умова, що дає творові право називатись художнім. Від того, які слова віднайде автор, залежить те, як сприйме його твір читач, як зрозуміє, чи перейметься його думками і почуттями, чи схвилює його той чи інший образ, картина. А основне творче завдання митця – викликати почуття, проникнути в серце читача. Художня мова і є тим чинником, який пробуджує емоції.
Автори українських поетик, як і ренесансні теоретики, в розумінні природи поезії йшли від арістотелівської теорії мімесису, вбачаючи її в наслідуванні. Разом з тим, спираючись на пізньоантичну традицію, зокрема Горація, вони "наслідування природи" (під якою розумівся світ людського життя, вчинків і пристрастей) доповнили наслідуванням класичних зразків, назвавши це "наслідування в труді" (imitatis operis).
Як зазначив М.Петров, положення: "Поезія - це наука виражати у вірші наслідування людських дій"
В своїй роботі я спробувала довести, що поетика – це наука.
Література
Введение в литературоведение. Литературное произведение: основные понятия и термины. — М., 1999.
Волинський П. Основи теорії літератури. — К., 1967.
Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. Підручник. — К., 2001.
Куца О. П. Основи літературознавства. Навчальний посібник для студентів педагогічних спеціальностей вищих закладів освіти. — Тернопіль, 2002.
Лесин В. Літературознавчі терміни. — К., 1985.
Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 133-134
Хализев В. Теория литературы. — М., 1999.
Ресурси Інтернету:
Ольга Куца. ОСНОВИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА (Лекції для студентів II курсу факультету підготовки вчителів початкових класів) -http://www.tnpu.edu.ua/subjects/83/Kuca/lec.htm
Наливайко Д.С. Українські поетики й риторики епохи бароко: типологія літературно-критичного мислення та художня практика.. УДК 821.161.2.09:7.034 - http://www.library.ukma.kiev.ua/e-lib/NZ/NZV19_2001_philol/01_nalyvayko_ds.pdf
Энциклопедия Кругосвет -http://www.krugosvet.ru/articles/90/1009067/1009067a1.htm