Реферта на тему:

Сентименталізм

Сентименталізм (від франц. sentiment — почуття, почуттєвість) — літе-ратурний напрям другої половини XVIII — початку XIX століття, що характеризується праг-ненням відтворити світ почуттів простої людини й викли-кати співчуття до героїв у читачів. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Лорен-са Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768 p.). Саме ж слово «сентиментальний» існувало в Англії ще до публікації стернівського роману: його перше використання зафіксував англійський словник 1749 року ви-дання. Однак до виходу роману Л. Стерна воно вживалося в мові художньої літератури рідко, і до того ж виступало у двох основних значеннях: «розсудливий» і «здатний до спів-чуття». З 60-х років XVIII століття починає переважати друге значення слова «сентиментальний». 

Риси сентименталізму як нового напряму помітні вже в європейських літературах ЗО—50-х років XVIII століття. Сентименталістські тенденції спостерігаються в літературі Англії (поезія Дж. Томсона, Е. Юнга, Т. Ґрея), Франції (романи Р. Маріво і А. Прево, «сльозлива комедія» П. Лашос-се), Німеччини («серйозна комедія» X. В. Ґеллерта, почасти «Мессіада» Ф. Клопштока). Але як окремий літератур-ний напрям сентименталізм оформлюється в 1760-ті роки. Найбільш яскравими письменниками-сентименталістами були С Річардсон («Памела», «Кларіса»), О. Ґолдсміт («Век-фільдський священик»), Л. Стерн («Життя та думки Трістра-ма Шенді», «Сентиментальна подорож») в Англії; Й. В. Ґете («Страждання юного Вертера»), Ф. Шіллер («Розбійники»), Жан Поль («Зібенкез») в Німеччині; Ж.-Ж. Руссо («Юлія, або Нова Елоїза», «Сповідь»), Д. Дідро («Жак-фаталіст», «Черниця»), Б. де Сен-П'єр («Поль і Віргінія») у Франції; М. Карамзін («Бідна Ліза», «Листи російського мандрівника»), О. Радищев («Подорож з Петербурга в Москву») в Росії. Позначився напрям сентименталізму й на інших європейсь-ких літературах: угорській (Й. Карман), польській (К. Брод-зінський, Ю. Нємцевич), сербській (Д. Обрадович). Диску-сійною залишається проблема існування сентименталізму в українській літературі, хоча риси цього напряму спостері-гаються у творчості деяких визначних українських письмен-ників, зокрема І. Котляревського («Наталка Полтавка») та Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана»). 

На відміну від багатьох інших літературних напрямів, естетичні принципи сентименталізму не знаходять закін-ченого вираження в теорії. Сентименталісти не створювали будь-яких літературних маніфестів, не висували власних ідеологів і теоретиків, якими були, зокрема, Н. Буало для класицизму, Ф. Шлеґель для романтизму, Е. Золя для натуралізму. Не можна сказати, що сентименталізм розро-бив і власний творчий метод. Вірніше було б розгляда-ти сентименталізм як певний умонастрій з характерними ознаками: почуття як основна людська цінність і вимір, меланхолійна мрійність, песимізм, почуттєвість, особистіс-ність переживань тощо.

Сентименталізм зароджується всередині просвітницької ідеології. Він стає негативною реакцією на просвітницький раціоналізм. Культові розуму, що панував як у класицизмі, так і в просвітництві, сентименталізм протиставив культ почуття. На зміну знаменитому вислову філософа-раціо-наліста Рене Декарта: «Cogito, ergo sum» («Я мислю, отже, існую») приходять слова Жан-Жака Руссо: «Я відчуваю, отже, існую». Митці-сентименталісти рішуче відкидають одно-бічний раціоналізм Декарта, який утілився в нормативності й суворій регламентації в класицизмі. Сентименталізм спи-рається на філософію агностицизму англійського мисли-теля Девіда Юма. Агностицизм був полемічно спрямований проти раціоналізму просвітителів. Він піддавав сумніву віру в безмежні можливості розуму. За Д. Юмом, усі розу-мові уявлення людини про світ можуть бути помилкови-ми, а моральні оцінки людей — засновані не на порадах розуму, а на емоціях або ж «активних відчуваннях». «Ро-зум, — вважає англійський філософ, — ніколи не має перед собою ніяких речей, окрім сприйнять...» Згідно з цим вади і доброчинності є категоріями суб'єктивними. «Коли ви визнаєте якийсь учинок або характер хибним, — стверджує Д. Юм, — ви маєте на увазі під цим лише те, що в силу особливої організації вашої природи ви відчуваєте при його спогляданні...» Філософський грунт для сентименталізму підготували двоє інших англійських філософів — сенсу-алісти Френсіс Бекон і Джон Локк. Вони надавали першо-чергову роль у пізнанні світу саме почуттю. «Розум може помилятися, почуття — ніколи», — цей вислів Ж.-Ж. Руссо можна вважати загальним філософським та естетичним кре-до сентименталізму. 

Сентиментальний культ почуття зумовлює більш широ-кий, ніж у класицизмі, інтерес до внутрішнього світу люди-ни, до її психології. Світ же зовнішній, зауважує відомий російський дослідник П. Берков, для сентименталістів «є цін-ним лише остільки, оскільки він дає змогу письменникові віднайти багатство своїх внутрішніх переживань... Сенти-менталістові важливо саморозкриття, оголення складного психічного життя, що відбувається в ньому, а не об'єк-тивна користь його творів». Письменник-сентименталіст обирає з низки життєвих явищ і подій саме такі, які здатні розчулити читача, зворушити його, примусити хвилюватися. Автори сентименталістських творів звертаються до тем, які неодмінно приводять до глибокого переживання як свого, так і читача: вони опи-сують страждання самотньої людини, нещасливе кохан-ня, а нерідко й смерть героїв. Письменник-сентименталіст завжди прагне викликати співчуття до долі персонажів. Так, автор повісті «Нещасливий М-в» російський сентименталіст А. Клущин закликає читача поспівчувати ге-рою, який через неможливість поєднати свою долю з коханою дівчиною кінчає життя самогубством: «Чувстви-тельное, непорочное сердце! Пролей слезы сожаления о несчастном самоубийце; снизойди к Предвечному, помо-лись об нем — берегись любви! — берегись сего тирана чувств наших! Стрелы его ужасны, раны неисцелимы, тер-зания ни с чем не сравненны». 

Герой сентименталістів демократизується. Це вже не цар або полководець класицистів, який діє у виняткових, екстра-ординарних умовах, на тлі історичних подій. Герой сенти-менталізму — цілком ординарна людина, як правило, пред-ставник нижчих верств населення, людина чутлива, скром-на, з глибокими почуттями. Як зазначав французький сенти-менталіст Ф.-Ж. Мармонтель, «повірити в те,