Не існує єдиної думки в літературознавстві на предмет наявності сентименталістського напряму в українській літе-ратурі. Найвидатніші вітчизняні літературознавці О. Білецький та Д. Чижевський вважали, що вияву в українській художній свідомості сентименталізм не здобув. «В україн-ській літературі, — зауважує Дмитро Чижевський, — не-має потреби утворювати з кількох творів Квітки та одного твору Котляревського окремого літературного напряму». Розглядаючи оповідання Квітки, які нерідко характери-зуються як сентиментальні, вчений зазначає: «В них є чут-тєвий елемент, чутливі сцени, але немає сентиментального стилю, „чутливого" змалювання подій з суб'єктивними виявами почуття самого автора». Проте існує і протилежна точка зору. Так, І. Лімборський вбачає типо-логічну спорідненість українських письменників XVII— XVIII століть із європейським сентименталізмом. Дослідник стверджує, що в першій половині XIX сторіччя сенти-менталізм проявив себе в усіх родах української літератури (див.: Лімборський І. Сентименталізм: Історія української літе-ратури XIX століття: В 3 кн. Київ, 1995. Кн. І. С 212—239). Звичайно, напрям сентименталізму не міг не мати пев-них негативних рис, до яких можна віднести нудотність і слізливість, моралізаторство і дидактизм. Однак здобутки цього напряму — нові жанрові форми, психологічний аналіз, інтерес до життя простої людини, почуттєва сторо-на людського існування тощо, — створюють ґрунт для літературних напрямів, які приходять на зміну сенти-менталізмові в XIX столітті. Естетичні й поетичні риси, форми й засоби сентименталістської літератури викорис-товуються у творах романтизму й реалізму.