Ранні довоєнні твори Гончара свідчать про його тяжіння до малих прозових жанрів в яких сконцентровано великі проблеми і важливі теми. Письменник довів, що можна «у невеликому відкрити велике, у краплі води побачити сонце і почути гомін моря... Таке вміння властиве талантові народнопоетичному».

Новела «Модри Камень» продовжує воєнну тематику творів О. Гон-чара. Написана через два роки після війни, вона являє собою спогад солдата-розвідника про один воєнний епізод, який відбувся у словаць-кому містечку Модри Камень («модри» — голубий).

Виконуючи завдання в тилу ворога, розвідник був поранений. Його рятувала словацька дівчина Тереза. Між молодими людьми зародилось чисте палке кохання, яке не мало продовження, бо Терезу було вбито поліцаями за переховування радянського воїна, коли в неї знайшли закривавлені бинти.

Коли розвідник повернувся після звільнення Модри Каменя — Терези вже не було.

Глибоко і проникливе змалював Олесь Гончар образ Терезиної ма-тері, яка втратила у дій війні двох дітей (брат Терези загинув у боротьбі з фашистами)- Впізнавши солдата, згорьована жінка згадала свою доч-ку, яка могла б бути щасливою з цим юнаком.

Образи твору досконалі у зображенні, адже уособлюють чисті почут-тя, глибокі переконання.

Побудова твору незвичайна, адже безіменний боєць через багато років повертається у минуле, згадує воєнні літа, згадує Терезу і її матір. Якщо центральна частина твору — це спогади розвідника про знайомство з Терезою і розповідь її матері про загибель дівчини, то початок і кінець твору — своєрідне обрамлення, видіння розвідника. Це видіння — уяв-ний образ Терези, з якою він розмовляє.

Новела «Модри Камень» написана в романтично-піднесеному стилі. Несміливе і нерозквітле кохання, яке зароджувалось між радянським бійцем і словацькою дівчиною, виступає як засудження війни. Це за-судження значно глибше за інші фактори, бо немає нічого страшнішого за вбите прекрасне людське почуття.

В 1966 році Олесь Гончар створив ще один твір, в якому засудив жорстокість, але тепер вже жорстокість людини по відношенню до при-роди. Це новела «На косі».

Потрапивши на невеличкий краєчок землі — необжиту косу, яка сягає далеко в море, — людина відчуває надзвичайну гармонію буття, в якій перебуває, відчуває себе маленькою часточкою всесвіту, краплин-кою вічності.

Героїня твору, в недавньому минулому студентка біофаку, а тепер співробітник заповідника, Ольга, відчуває себе щасливою. Вона окри-лена своєю роботою, свіжим повітрям, незайманістю і чистотою приро-ди. Більше за все дівчина боїться стати байдужою до краси, перестати нею милуватись. Адже найбільшим гріхом людини вона вважає прак-тицизм, який призводить до байдужості.

Дівчина навіть не сподівалась, що байдужість, як і ницість — не така вже й поодинока риса. Яким було її розчарування, коли чоловік, якого вона вподобала, в якого навіть закохалась, виявився підлабузни-ком і негідником. Саме негідником, бо порушив не тільки обов'язки єгеря, захисника природи, а і всі загальнолюдські норми. Принижую-чись перед начальством, він не тільки дозволив, а навіть спонукав їх до полювання на птаха. Ні один із сторожів заповідника не погодився го-тувати лебедя на вечерю. Для всіх присутніх цей птах вважався свя-тим, крім найвищого начальства, якому догоджав єгер. Жахливо ще й те, що під час прогулянки на косі ніхто з присутніх посадових осіб, навіть кандидат наук з контори заповідника, не попередили злочину, дозволили вбити довірливого птаха. Виникає суперечливе питання щодо причетності до злочину. Винен той, хто вбивав лебедя чи той, хто стояв поруч і догідливе мовчав?

О. Гончар устами Ольги ставить перед сучасниками і нащадками питання моралі. Автор через переживання героїні новели «На косі» намагається зрозуміти межу добра і зла, прагне повернути людські душі до святинь,

ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ О. Т. ГОНЧАРА

Олесь Терентійович Гончар — всесвітньовідомий письменник і гро-мадський діяч. Його високо гуманістичні твори вражають глибиною і масштабністю мислення. Письменника турбує не тільки доля рідної України, а і доля всього людства. Уже в першому своєму визначеному творі — трилогії «Прапороносці» устами своїх героїв він гнівно засудив війни і все те зло, яке вони приносять людству. У його творах основним об'єктом дослідження є людина. Людські вчинки і людські помисли, людська велич і людська чистота — ось чим захоплюється письменник! Він обвинувачує як загальнолюдське зло так і антиморальні прояви окремих людей, вважаючи, що найменша підлість може згодом переро-сти у велику біду, що здатна призвести до трагедії багатьох людей або навіть людства в цілому. Вболівання за долю людини, високий патріо-тизм і гуманізм — ось найяскравіші ознаки творчості Олеся Гончара.

Перу письменника належить значна кількість романів, повістей» опо-відань, новел, критичних нарисів та статей. Твори перекладені більше як 40 мовами світу. Все прогресивне людство шанує прогресивні тен-денції його творчості.

Внутрішнім пафосом письменника-патріота пройнято сторінки однієї з останніх книжок Олеся Гончара «Чим живемо. На шляхах українсь-кого відродження». У добірці статей, передмов, виступів, вибраних з доробку 60—90 років розкривається не тільки громадянська і творча позиція письменника, а і людське єство видатного майстра прози.

Відданий син України, Олесь Терентійович Гончар присвятив їй ба-гатство і щедрість свого таланту і свою синівську любов.

ЗРАЗКИ УЧНІВСЬКИХ ТВОРІВ

СОБОР ЯК СИМВОЛ ДУХОВНОЇ КРАСИ ЛЮДИНИ У ОДНОЙМЕННОМУ РОМАНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

У кожної людини слово «собор» викликає свої особливі асоціації. Комусь уявляється служба в храмі, комусь — блиск хрестів на баштах у надвечір'я, комусь — велична панорама міста із злотоверхими церк-вами. Всі ці уявлення суто індивідуальні, але є між ними спільна риса — відчуття величі і неповторності. Недаремно ж у давнину соборами нази-вали