Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко

Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка ви-значаються насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом, а також популярним свого часу російським письменником, який кращими сво-їми творами прилучався до «гоголівського напряму». Примітну роль його в європейському літературному процесі І. Франко вбачав у тому, що він «творець людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах» '.

У читацьких колах з нетерпінням чекали появи нових його творів. В. Бєлінський на сторінках найпередовішого на той час журналу «Отечественные записки» висловлював побажання: хай швидше з'являю-ться друком твори «улюбленця публіки, дотепного й талановитого Ос-нов'яненка! От уже буде роздолля для численних шанувальників його оригінального таланту, до числа яких ми передусім зараховуємо самих себе»2. Найвпливовіші журнали запрошували видатного прозаїка й драматурга до співпраці. «Мені втішно було бачити, що ви визнали призначення «Отечественных записок» гідним своєї участі...— писав видавець цього журналу А. О. Краєвський Квітці-Основ'яненку 6 жовт-ня 1839 р.— Я несказанно був би вам вдячний, якби ви зводили на-діслати яку-небудь статтю для надрукування»3. П. О. Плетньов, ви-давець заснованого Пушкіним журналу «Современник», опублікувавши 1838 р. російський переклад повісті Квітки «Маруся», зазначав тут же, в журналі: «Ми бажали б поділитися таким скарбом не тільки з усією Росією, а й з Європою» 4.

Суспільні умови на Україні в 10—40-ві роки XIX ст., коли творив Квітка-Основ'яненко, характеризуються активізацією громадсько-куль-турного життя, посиленням процесу формування національної куль-тури й літератури, незважаючи на соціальне й національне гноблення. Зміцнюється ідея наближення інтелігенції, діячів громадсько-культурного руху до народних мас. Передові сили протестують проти дикого беззаконня і зловживань можновладців, проти необмеженого кріпосни-цького гноблення га сваволі. Після розправи царизму з декабрист-ським рухом посилюється наступ миколаївської реакції, що породжує невдоволення навіть у помірковано-ліберальних колах. Ці та інші су-спільні фактори зумовлювали демократичні тенденції прози й драма-тургії Квітки-Основ'яненка, сатирично-викривальну спрямованість чис-ленних його творів, піднесення селянина-трударя до ролі основного позитивного героя.

Для життя, громадської діяльності, світогляду, творчості, худож-нього методу Квітки-Основ'яненка характерні різкі контрасти і супе-речності. Досить згадати його круті життєві повороти, коли капітан, комедійний актор-аматор, двадцятишестирічний Квітка, за його сло-вами, «пустился врнсь й вскачь к обители преподобних» — у мона-стир, а через десять місяців, «сняв монашескую образину й обрив бороду», повернувся «в большой свет», зокрема став директором дво-рянського танцювального клубу. Письменник належав до знатних кіл, але товариства знаті загалом не любив, заявляючи, що у «вищому» світі «обезьян много, но ...людей мало», і оголошуючи себе духовно спорідненим з трудовими низами (лист до Т. Шевченка від 22 берез-ня 1841 р.). Маючи можливість дістати велику батьківську спадщину, він відмовився на користь улюбленого брата (пізніше — сенатора) від значних маєтностей і майже всю решту свого достатку використав на громадські, переважно культурно-освітні, потреби.

Монархічні погляди письменника не перешкоджали йому виступа-ти проти глашатаїв самодержавства й реакції — булгарінської «Северной пчели», «Библиотеки для чтения» О. Сенковського і «Русского вєстника» М. Греча та М. Полевого. Він, як твердили в реакційних колах, замахувався «на благотворне запровадження мудрої госуда-рині» _ „а введені Катериною II привілеї для дворянства. Устами персонажів-резонерів Квітка твердив, ніби «благодаря мудрьім мерам благодетельного правительства» зло скрізь викорінюється, «благоде-тельньїй закон везде его преследует», говорив про «благоденствие» «под покровом мудрого правительства» —і тут же, відтворюючи дій-сність як письменник-реаліст, показував повсюдне процвітання зла і беззаконня, таке «благоденствне», як масове голодування селян, жах-ливе становище кріпаків.

Квітка сам служив у суді, а «судящих» усіх рангів зображував у сатирично-викривальному плані. Певний час він був послушником у мо-настирі, а тим часом у своїх творах і листах послідовно висміював і засуджував служителів релігії — досить пригадати його вираз з ли-ста: «попм.., монахи, черти й прочая сволочь», викривальне зобра-ження отця Микити в «Салдацькому патреті», отця Симеона в «Ко-нотопській відьмі». Закликаючи у своїх дидактичних сентенціях шану-вати начальство («бо як батько за дітьми, так воно догляда, щоб... усім було добре жити»), письменник водночас у художніх творах

ЗО—40-х років майже все начальство нижче губернатора змальовував чорними фарбами, обурювався переслідуванням його творів з боку цензурного «начальства», зокрема, як він писав, і з боку «длиннмх бород», тобто духовної цензури. Після розгрому декабристів серед ча-стини інтелігенції почалися розбрід, відступництво,— Квітка ж саме в другій половині 20-х років виступив з винятково гострим викриттям тогочасних порядків. Коли царизм придушив польське повстання 1831 року і посилився національний гніт у Росії, Квітка в 1832 — 1833 рр. рішуче стає на шлях збагачення національної української літератури, пише спочатку «Марусю», а потім ще ряд творів україн-ською мовою, що склали дві книжки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

Григорій Федорович Квітка походив з відомого на Слобожанщині дворянсько-поміщицького (в минулому козацько-старшинського) роду. Квітки водили козацькі полки проти зовнішніх ворогів України й Ро-сії, пишалися тим, що приймали в себе Петра І й Олександра І. Бать-ко майбутнього письменника перебував у дружніх стосунках з Анто-ном Головатим — колишнім писарем Запорізької Січі, а потім вій-ськовим суддею Чорноморського козачого війська. В освіченій і куль-турній родині Квіток бував Г. С. Сковорода, чиї твори Григорій разом із старшим братом та сестрами вивчали напам'ять і часто декламу-вали.

Народився Г. Ф. Квітка 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому маєтку — селі Основа (звідси його літературний псевдо-нім—Основ'яненко). Тут та в Харкові пройшло його