Григорій Квітка-Основ'яненко
(1778-1843)

В одному з ранніх віршів Тарас Шевченко писав:

...Тебе люди поважають,-

Добрий голос маєш;

Співай же їм, мій голубе...

Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули...

З таким захопленням Великий Кобзар відгукнувся про Гри-горія Квітку-Основ'яненка - засновника нової української прози. Основ'яненко один з перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Тому поява Квітчиних прозових творів українською мовою була сво-єчасним продовженням і поглибленням літературного подвигу Котляревського, актом історичного значення, який довів зрі-лість і художню досконалість української мови. Інакше кажу-чи, Квітка-Основ'яненко прийшов в українську літературу в час її національного відродження. Коли читачі насолоджува-лись «Енеїдою», залюбки цитували байки Гулака-Артемовського, його балади, захоплювались виставами «Наталка Пол-тавка» та «Москаль-чарівник», молодий Основ'яненко, тоді ще Квітка, розправляв крила для творчого злету. На початку XIX ст. Україна мала високохудожню поезію і драму, а нової прози ще не було. Відомо ж, що саме проза завжди мала найбільше шанувальників, адже широко охопити всю склад-ність суспільного життя спроможна лише епічна проза. Одне слово, новій українській літературі конче потрібний був пові-стяр, і він прийшов з прихарківського села Основи (звідти і походить псевдонім Основ'яненко )

...Одного дня 1604 р. до Києва прибився звідкись дід із внуком-сиротою Григорієм. Невздовзі дід помер, а внук прижився. За ніжну вдачу і незвичайну вроду підлітка прозвали Квіточкою, а коли підріс — Квіткою. Згодом у нього закоху-ється горда красуня, дочка київського воєводи, і парубок від-повідає палкою взаємністю. Вони потай вінчаються, підмовля-ють гурт козаків і тікають на вільні, дикі тоді, землі Лівобе-режжя. На березі річки Уди засновують поселення — початок майбутнього Харкова й усієї Слобожанщини. Це був прапрадід Григорія Федоровича, що заснував рід Квіток. Родом Григорій Квітка із сім'ї козацької старшини. Виховання здобув спочатку домашнє, далі — монастирське та музичне, бо мав неабиякий хист музики й композитора. Він чудово грав на фортепіано й флейті, а краса народної пісні, захоплення майстерною грою кобзарів кликали його до творення власних музичних творів. Наприклад, він є автором жартівливої пісні «Грицю, Грицю, до роботи».

Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім'ї Кві-ток. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні по-гляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду.

У родині Квіток часто бував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вив-чає напам'ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуков-ського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір'я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

Життя юнака сповнене раптових змін. У 15 років Грицько уже був зарахований на військову службу, звідки в 19 років виходить у відставку в чині капітана. У 26 років юнак йде послушником у монастир, куди штовхнули його нещасливе кохання, несправедливий розподіл батьківської спадщини (бра-тові — весь маєток, йому ж — лише незначну суму) та релі-гійне виховання. Проте життя в монастирі виявилось не таким, як уявлялося юнакові. І Григорій хоч привіз туди флейту, навіть фортепіано, часто приходив додому, брав участь у куль-турних заходах, а відтак подався все ж на військову службу. Та Квітку, натуру енергійну, талановиту, спраглу за громад-ським життям, не могла задовольнити офіцерська служба. Тож наступні захоплення Квітки теж швидко змінюються. Це куль-турно-громадська нива у Харкові, на якій він працював з молодечим запалом: проводив літературно-музич ні вечори, пра-цював директором театру, заснував оркестр, товариство добро-чинності й першу на Лівобережжі вищу жіночу школу, орга-нізував, відредагував і випустив перший в Україні журнал («Украинский вестник»), допомагав видати першу друковану збірку українських прислів'їв і' приказок, збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки. Якось непомітно Квітка став духовним ватажком молодих українських письмен-ників. У Основ'яненка було стільки віри у всеперемагаючу силу освіти, стільки енергії та бажання сприяти розквітові рідної культури, що він підтримував усі нові починання й заходи в цій галузі. За працьовитість і плідну громадську діяльність Григорія Федоровича цінував Тарас Шевченко. А оскільки Квітка був ще й повітовим дворянським маршалком, далі — суддею, попечи-телем бібліотеки, членом-кореспондентом статистичного відділу, то цілком виправданою є епіграма на нього:

Не надивлюся я, создатель,

Какой у нас мудрёный век:

Актер, поет й заседатель —

Один й тот же человек.

Докладніше слід сказати про Квітчину літературну працю,
про вивчення ним побуту, звичаїв народу. Мало не в кожну
неділю його бачили на базарі, де він вслухався в народну мову,
заносив у свій записничок крилаті вирази, прислів'я, приказки;
записував і розповіді візника Лук'яна, сусідів, односельців.
Тож Квітка, як пише його біограф, «наче та бджола, наносив
у свої драми та оповідання багато солодких щільників з квіт-
частої ниви української народної поезії». І «Маруся», і «Сер-
дешна Оксана», і «Сватання на Гончарівці» — то все квітки
з тієї ж пісенної ниви.

У Харкові Квітку знали як людину, охочу до веселого дотепу, жарту, як автора влучних анекдотів, та найбільше поважали його за чуйне серце, простоту і незрадливу любов до Харкова. Дружина Квітки, з якою він був щасливий, не раз пропонувала переїхати на постійне життя