Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

(«Горить моє серце»).

А далі – «Знов весна і знов надії», «Дивлюсь я на яснії зорі…», «Стояла я і слухала весну…». Ці весняні мотиви після того, як «горить» серце, «плаче» душа, відбивають складність, часом незбагненність «біографії душі» героя, плинність і діалектику людського буття.

Сама ж поетеса в часи найтяжчих життєвих бур поринала в творчість, заглиблювалася в неї, рятувалась її могутньою силою. Тому закономірним визнанням є наступний вірш циклу – «Хотіла б я піснею стати…», за ним – «Перемога», звернення «До музи»… Всі ці заголовки – ніби сходинки в логічних переходах сюжету.

Остання поезія циклу «У чорную хмару зібралася туга моя…» закінчується оптимістичним, характерним для автора «Conta spem spero», акордом:

Весняна сила в душі моїй грає,

Її не зломили зимові морози міцні,

Її до землі не прибили тумани важкі,

Її не розбила і ся перелітная буря весняна

Я вийду сама проти бурі

І стану, - поміряєм силу!

Так особиста, інтимна лірика поетеси влилася в загальну тему героїчного.

Третій поетичний цикл, уміщений в збірці «Думи і мрії», - «Відгуки». Він являє собою справді своєрідні відгуки на різні життєві події і явища. Деякі з них – це вірші-послання до друзів: «До товариша», «Весна зимова», присвячені Михайлу Кривинюку, «…Порвалася нескінчена розмова…» - Сергієві Мержинському. В цьому циклі привертає увагу широке використання автором мотивів і образів світової літератури, їх оригінальна інтерпретація.

Цілковиту роль мав Франко, коли в статті «З останніх десятиліть ХІХ віку» писав: «Говорячи про українських поетів сеї доби, може, на перше місце поставити Лесю Українку. Се талант сильний, наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації й ніжності».

У 1902 році з ініціативи студентів університету у Чернівцях виходить третя поетична книжка Лесі Українки «Відгуки». До неї увійшли нові віршовані цикли: «Із циклу «Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини», написані протягом 1900-1902 років, шість легенд та драматична поема «Одержима».

Нова збірка засвідчила, Що її автор досяг творчої зрілості і торував дорогу дальшому розвитку української поезії у новому ХХ столітті. В цьому плані особливо помітна всезростаюча філософська заглибленість поетичного мислення, згущення думки, а також вагомість епічного і ліричного елементу в ліриці, посилений інтерес до ліро-епосу і ліро-драми. Мистецьки воно виявилось по-різному, але загальна тенденція до осмислення філософської суті явищ, до поглибленого відображення ідеологічної боротьби і водночас збагачення і урізноманітнення жанрових форм і версифікаційних засобів очевидна.

Особливо ясно виявився перехід поетеси від лірики медативної до ліро-епосу і драматичного монологу, від вірша римованого до вільного. Для збірки характерна строфічна і жанрова розкованость і розмоїтність. Це були ознаки якісно нового для уккраїнської поезії типу художньої творчості.Сучасна поетесі критика високо оцінила її нову збірку, яка стала популярною серед читачів.

Список використаної літератури

Міщенко Л. І. Леся Українка – Київ,1986. – С. 27-103.

Франко І. Збір. творів: У 50 т. – 1981. – Т. 31. – С.15-262.

Луначарський А. Гергарт Гауптман в России // Культура театра. – 1922. - № 1-2. – С.3.

Спогади про Лесю Українку. – С.329.

Старицький О. Леся Українка. – Київ, 1970. – С.3.