Шевченкові належить виняткова роль у згуртуванні передових сил української нації, у розвитку й формуванні свідомості українського народу. "Кобзар" охоче співає минувшину, але спрямований він у майбутнє. З творчістю Шевченка пов'язане становлення нашої літературної мови; з виходом "Кобзаря" відкривається нова єпоха в розвитку українського красного письменнства, яке віднині незрівняно розширило свої тематичні й філософські обрії: Шевченко воїстину виводив рідну літературу на простори вселюдські.
Колись Шевченкові було заборонено писати й малювати. Всі заборони й каземати виявились безсилими перед поетовим словом, перед його всепроникаючою правдою. Приклад "Кобзаря" є прикладом нездоланності художника, приклад безсмертної природи творчого й нескореного людського духу, який з усіх випробувань неминуче виходить переможцем.
Кожен, хто, відкривши томик "Кобзаря", вживеться в багатющій світ його образів, сягне в його надра, відчує, що книгу цю написала людина, яка воїстину вистраждала свої відкриття, людина, яка по крутизнах життя піднеслась до вершин мудрості, на верхогір'я людського духу. Поетові з його творчих висот відкривались різні часи і народи, в "Кобзарі" мовби акумулювався духовний набуток поколінь, в ньому, крізь людський біль, крізь індивідуальне, раз у раз проступає вселюдське, біблейська далеч історії тут мудро гомонить із сьогоденням.
У цьому розумінні "Кобзар" - книга невичерпна, книга - на віки. Нові прийдущі покоління знаходитимуть в ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо його у книгах древніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями.
Слово вічне, слово невмируще своєю правдою, невідцвітне художньою красою - це і є Тарас Шевченко - геній, духовний янгол українського народу.