Олександр Білецький

(1884 — 1961)

О. І. Білецький народився 2 листопада 1884p. поблизу Казані в сім'ї агронома. Вчився спочатку в одній з казанських гімназій, а після переїзду батьків до Харкова — в харківській 3-й гімназії, яку закінчив у 1902p. Далі — навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету.

В студентські роки Білецький уже заявляє про себе як про серйозного дослідника в галузі філології (оригінальна наукова розвідка «Легенда о Фаусте в связи с историей демонологии», яка була надрукована в двох випусках «Записок Неофилологического общества при С.-Петербургском университете» (1911, 1912)).

Закінчивши 1907р. університет, О. І. Білецький працює викладачем у харківських гімназіях та в реальному училищі й одночасно вчиться в аспірантурі. В 1909 — 1912 pp. він живе у Петербурзі, де готується до складання магістерських екзаменів.

З 1912p. О. І. Білецький — приват-доцент Харківського університету по кафедрі російської мови і літератури. Публікує кілька літературознавчих і мистецтвознавчих статей, пише велику роботу, що була згодом (у 1918р.) захищена ним як магістерська дисертація, — «Эпизод из истории русского романтизма. Русские писательницы 1830 — 1860-х годов».

1916р. виступає з доповіддю «О преподавании древнерусской литературы в средней школе» на педагогічному з'їзді в Харкові.

1922р. в межах полеміки з формалістами виходить стаття «Новейшие течения в русской науке о литературе».

В 1923 — 1924 pp. О. І. Білецький друкується на сторінках тогочасних українських літературних журналів та альманахів («Шляхи мистецтва», «Книга», «Червоний шлях», «Плуг», «Гарт») — переважно як рецензент. Найперші його рецензії (на книжки В. Поліщука і Г. Пєтникова) були опубліковані у 1922р.

В цей період виходять оглядові статті «Двадцять років нової української лірики (1903 — 1923)» (1924) і «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» (1926); статті «Українська драматургія післяжовтневої доби» (1926) і «Украинская литература послеоктябрьской поры» (1930); нариси творчості ряду поетів і прозаїків — здебільшого це передмови до збірок їхніх творів, — «Дмитро Загул» (1927), «Павло Тичина» (1927), «Володимир Сосюра» (1928).

У 30-х роках та у роки війни на сторінках періодики друкується ще ряд статей і рецензій, присвячених творчості радянських письменників (М. Горького, В. Маяковського, О. Толстого, О. Серафимовича, М. Островського).

Російській літературній класиці присвячені роботи «Достоевский и натуральная школа в 1846 году» (1922), «Н. С. Лесков. Личность, творчество» (1923, неопубліков.), «Из материалов для изучения И. С. Тургенева» (1923), «Тургенев и русские писательницы 1830 — 1860-х годов» (1923), «Очередные вопросы изучения русского романтизма» (1927).

Чимало сил і енергії Білецький в 20-х роках віддає театральній справі. Він працює у відповідному відділі Наркомосу України, викладає в Харківському театральному інституті, в театральних студіях і школах, стає одним з організаторів першого українського дитячого театру і харківського «Героїчного театру». Видана книжка «Старинный театр в России» (1923), ряд інших праць, присвячених історії і сучасному станові вітчизняного театру. Виступає також як драматург, написавши кілька п'єс для дітей (під псевдонімом Річард Побєдимський).

Білецький багато працює як літературознавець. Йому належать роботи «Маркс, Енгельс і історія літератури» (1934р.; монографія, яка була однією з перших в радянському літературознавстві спроб конкретного аналізу літературно-естетичних поглядів основоположників наукового комунізму), «В мастерской художника слова», «Проблема синтезу в літературознавстві», «Симеон Полоцький та українське письменство XVII віку», «Старинный театр в России».

1940р. виходить російською мовою стаття «Проблема синтеза в литературоведении».

У 1937р. О. І. Білецькому було присуджено — без захисту дисертації, за сукупністю праць — учений ступінь доктора філологічних наук, у 1939р. він обирається академіком АН УРСР, у 1946р. — членом-кореспондентом АН СРСР і в 1958р. — дійсним її членом. 1941р. йому присвоєно звання заслуженого діяча науки УРСР. П. Г. Тичина висував в 1946р. кандидатуру О. І. Білецького на пост віце-президента Академії наук УРСР.

Білецький постійно вів науково-організаторську роботу, яка особливо активно розгортається тоді, коли він почав працювати в Науково-дослідному інституті Тараса Шевченка, створеному 1926р. в системі Наркомосу УРСР і пізніше, в 1936р., переданому у відання Академії наук України. Очолював в 1939 — 1941 pp. і з 1944р. до кінця життя Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Виконував обов'язки віце-президента АН УРСР (1946 — 1948), члена Президії АН УРСР (1948 — 1952), головного редактора журналу «Радянське літературознавство» (з часу його заснування — 1957) та ін.

В поле зору О. Білецького як дослідника літературної давнини потрапляють: перекладна література періоду XI — XIII ст., зародження драматичної літератури на Україні, російська література на рубежі XVII і XVIII ст., «Повчання» Володимира Мономаха і «Слово о полку Ігоревім» (1947), діяльність Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Симеона Полоцького (з цієї теми залишилося лише чотири статті, а рукопис монографії загинув під час війни). Він є автором розділів, присвячених українській літературі періоду XIV — XVIII ст. у двотомній «Історії української літератури» (1954); праць про стародавню писемність; складає найповнішу за обсягом охопленого матеріалу «Хрестоматію давньої української літератури (Доба феодалізму)» (два видання — 1949, 1952); пише статтю «Слово о полку Ігоревім та українська література XIX — XX ст.» (1959).

Йому належать такі літературознавчі роботи, як стаття «Стан і проблеми вивчення давньої української літератури» (1959), стаття «Судьба большой эпической формы в русской литературе XIX — XX веков» (1948), тези «Русская литература и античность» (1961).

Багато працює Білецький над дослідженням творчості О. С. Пушкіна: перша пушкінознавча робота («К истории создания «Капитанской дочки») з'явилася в 1930р., останні — в середині