І.Франко критично ставився до використання староукраїнської літератури у школі. Свої думки з приводу виданої у Відні 1854 р. Я.Головацьким "Хрестоматии церковнословенской и древнерусской", за якою йшло вивчення літератури в школі, він висловив у статті "Конечність реформи учення руської літератури по наших середніх школах". І.Франко писав: "Скільки лиха наробили у нас ті нещасні староруські хрестоматії, скільки лиха і досі робить научання старорущини по гімназіях, баламутячи мову молодіжі, котра ще не научилася понимати і цінити свою сучасну бесіду... Досить сказати, що доки наші гімназії задають ученикам (і то вже в 5-му класі) зовсім для них незрозумілий і непотрібний матеріал з старорущини, доти з них виходити будуть люди з баламутними поняттями о письменстві, мові літературній, а то й цілій національній та державній політиці" [82, 328-329]. Староруську і старослав'янську мови Франко називає "баластом" у гімназії. Саме таке навчання, на думку письменника, призводить до того, що учні не виносять зі школи знань про сучасну українську мову, про літературний процес, втрачають інтерес до художнього слова.

Та варто зазначити, що І.Франко не заперечував повністю вивчення творів давньої української літератури у школі. Зокрема, він схвально, хоча і з застереженнями, ставився до розгляду у школі славної пам'ятки давноукраїнської літератури "Слова о полку Ігоревім". Він писав у цьому зв'язку: "...пам'ятник поетичний, близький до пам'ятників народної творчості і яко такий скорше може бути до гімназії допущений. Але з тим пам'ятником інша біда, іменно та, що не тільки для учнів, але і для учителів, і учнів він представляє таку многоту "темних місць", що студіум його в гімназії під руководством малотямущих вчителів може принести далеко більше шкоди ніж хісна" [там само, 330]. Глибоке занурення у світ давньоукраїнської літератури І.Франко передбачав тільки у вищій школі.

У цей час методика літератури ще продовжувала розвиватися під значним впливом словесності - комплексу філологічних дисциплін середньої і вищої школи минулих століть: вчителі розглядали у процесі вивчення художнього твору не тільки його зміст, але й вправлялися у граматиці, стилістиці, що часто виходило за межі літературних проблем аналізу. Та згодом для вчених-філологів і методистів стає актуальним застосування нових підходів до вивчення національної літератури в школі - перш за все це студії над змістом виучуваних творів та опанування окремих питань історії та теорії літератури.

Вивчення літератури як окремого самостійного предмета значною мірою стало покладатися на підручник. В історії розвитку змісту і форми підручників яскраво простежуються етапи формування навчальної книжки з літератури, закономірності її розвитку. Укладачем першого підручника з української літератури для середньої школи (нижчі класи гімназії) став Василь Ковальський [83], український письменник, громадський діяч. Він уклав книжку з літератури, призначену для середньої школи і гімназії "Руську читанку для нижчої гимназії. Част. І". Видана вона була у Відні у 1852 р. Підручник створювався у надзвичайно важких для української школи суспільно-політичних обставинах Західної України, відірваної від Лівобережжя, де, власне, і знаходилися потужні джерела української духовності, звідки з кінця ХVIII ст. почала формуватися нова українська література.

У своєму підручнику-хрестоматії В.Ковальський умістив твори найрізноманітніших жанрів письменників-галичан М.Шашкевича, О.Духновича, Я.Балагури, В.Воляна, Н.Наумовича, А.Добрянського, М.Маштовського, Луки з Ракова, В.Зборовського, М.Устияновича, І.Гушалевича, Я.Головацького, А.Могильницького та ін., враховуючи вік дітей, їхні морально-етичні запити. Показовим у цьому відношенні може бути ліричний образок вірша Н.Наумовича, написаного живою народною мовою:

Люба днина,

Сонце всходить,

Днинка мила,

Пташки встаютъ,

И гукаютъ,

По дубине,

А в долине

По-під гаем

солоденько

Милисенько

Приспєває

Из травочок

Скакуночок.

Люби цвети,

Весны дети,

Оуже встають,

Свои личка

Отвортают,

До сонечка

обертають [84, 31-32]

Орієнтувався автор переважно на своєрідне "язичіє" - мішану мову з елементами давньоруської-української-російської у поєднанні з галицьким діалектом. Книжка написана (пізнім) кириличним шрифтом.

Лівобережна Україна представлена з невідомих причин у цьому підручнику творами Олександра Даля, який не був українським письменником. Упорядник подав їх у дещо інтерпретованому вигляді, додавши у тексти українізми, видно, прагнучи модернізувати їх під "язичіє". Швидше за все автор читанки цим самим засвідчував своє русофільство, схиляння перед російською мовою.

Так, зокрема, оповідання О.Даля "Родство и служба" має такий початок: "В одном из имений Сибирской губернии… жила родина Ворошиловых…" [там само, 123], а в казці "Легко прійшло, легко і пошло…" (про паромника Тимофєїча) авторське повчання за інтерпретацією укладача звучить так: "…А он працею своєю и с тверезою головою прійшол до великого богатства…" [там само, 104].

Як позитивне слід відзначити орієнтацію В.Ковальського на існуючі в Європі традиції включати до підручників твори з інших європейських літератур. До його читанки включено твори таких європейських письменників, як Байрон, Цімерман, брати Грімм, Лесінг та ін.

Такий підхід виявився перспективним і для майбутнього української освіти: сьогодні, на початку ХХІ ст., у літературній освіті важливе значення надається зарубіжній художній літературі. Так, у загальноосвітніх навчальних закладах з українською мовою навчання існує окремий предмет "Зарубіжна література", а в школах з російською, польською, румунською та іншими мовами навчання твори зарубіжної літератури вивчаються у межах тих предметів, на мові яких ведеться викладання.

У підручнику широко представлені твори різноманітного жанру самого укладача В.Ковальського. Це, як правило, моралізаторські оповідання, байки, оповідання з життя коронованих осіб (наприклад, про "Людвіга XIV-короля Франції") та ін. Із 153 творів і перекладів читанки 60 належать В.Ковальському.

Такий підхід автора до укладання підручника є цілком зрозумілим: обмежена географічно (за волею