Так, зокрема, починається читанка віршем самого автора підручника "Правило життя":

Все съ Богомъ зачинай

И с Богомъ поступай

А на конце узришь,

Що дело совершишь.

В.К. [85]

Відчутним на змісті підручника В.Ковальського є вплив читанкових традицій початкової освіти, а саме повчальних нарисів виховного характеру. Так, зокрема, на сторінках читанки представлені такі публіцистичні твори, як нарис Гушалевича "Що єсть лучше?", сенс якого зводиться до вирішення будівничої проблеми: ("Ци на самом вершку гори ставить хатину? Ци широку и зелену обрати долину?"), або нарис М.Малиновського "О солнці" [там само, 69].

У своїх коротких публіцистичних оповіданнях В.Ковальський розповідає школярам про історію Австро-Угорщини, про життя коронованих осіб. Так, в оповіданні "Молодий Вукасович" В.Ковальський переказав корисний і цікавий, на його думку, епізод із життя цесарівни Марії Терези, яка полюбляла нагороджувати вірних престолу солдат за добру службу. Ось початок того твору:

"Цесарева Марія Терес посетила раз дом кадетов, и вопросила при той случайности директора: котрий из питомцев на найбольшу заслуговує похвалу?" [там само, 38].

Як і для початкових класів автор прагне залучити твори широкого спектру - від художніх творів до коротких нарисів пізнавально-виховного впливу. Звичайно, до власне літературної освіти ці нариси мають досить опосередковане відношення. Щодо друкованих джерел читанки, якими послугувався В.Ковальський, то слід назвати літературно-науковий тижневик "Пчоли", календар "Перемишль", газету "Зоря Галицька" та ін.

Не одне десятиліття на західноукраїнських землях ця книжка виконувала роль підручника літератури для середньої школи, задовольняючи потреби освіти. Майже в кінці ХІХ ст. про значення читанки В.Ковальського І.Франко писав, відзначаючи її довготривалу актуальність: "Василь Ковальський, що 50-і роки належав до дуже плодючих публіцистів і видав 1852 р. дуже цінну як на свій час "Руську читанку для нижчої гімназії", яка й досі ще задля значного числа оригінальних праць не стратила літературного значення" [29, 311].

Наступні покоління авторів-укладачів читанок включали твори з підручника В.Ковальського до своїх навчальних книжок. Та з поступом української освіти, з розвитком літератури на порядок денний було винесено нові вимоги до навчальної книжки.

Отже, з появою читанки В.Ковальського українська середня школа збагатилася новим типом підручника з літератури, що подавав твори зрозумілою народу рідною мовою, орієнтуючись на спадщину письменників нової української літератури, хоча і з обмеженим географічно тереном українських земель, а тому і з вузьким колом українського письменства.

Щодо мови наступних навчальних книг, то укладачі в основному орієнтувались на "Граматику русского язика" М.Осадці (1862 р., 1864р.), "Правопись шкільну" О. Огоновського (1892 р.), "Словник" Є.Желіховського (1885 р.), а в ХХ ст. - проекти правопису НТШ (1922 р.) та ін.

Як же викладалася література в середніх школах та гімназіях Галичини? Досить детально на ці питання відповідають сторінки спогадів видатного культурного і політичного діяча Західної України Олександра Барвінського "Спомини з мого життя" [86].

Слід сказати, що "Спомини..." О.Барвінського є змістовним і цікавим свідченням про громадське життя українства в Західній Україні протягом майже півстоліття. Детально описав автор і свої спостереження за навчальним процесом у початковій, середній і вищій школах Галичини, де Барвінський вчився, а згодом і сам викладав. Спогади є яскравим свідченням успіхів і втрат українського літературознавства і методики літератури на ниві створення підручників з літератури. Сам О.Барвінський став автором-укладачем одного з перших після підручника О.Сторонського підручника для старших класів середніх шкіл і гімназій.

Досить детальним є відтворений автором спогадів перебіг подій і причин створення підручника для старших класів середньої школи. Цей процес висвітлено як у самих спогадах, так і в додатку - листах до Барвінського П.Куліша. На жаль, радянська педагогіка і методика з певних методологічних причин нехтували цим глибоким аналітичним матеріалом, без якого уявлення про розвиток західноукраїнської школи у 2-й пол. ХІХ ст. є далеким від об'єктивності.

Про тодішню "науку руської мови" (так називалося інтегроване вивчення української мови і літератури в гімназіях і середніх школах в Галичині у 50-80-х рр.) О.Барвін-ський писав: "Не було тоді ані іспитованих учителів завадових (професійних-В.О.) до сього предмету, ані потрібних підручників до науки. Р у с к а ч и т а н к а Василя Ковальського Ч.І., видана 1852 р. у Відні, була учебником для сього предмету на всі чотири нижчі кляси ґімназійні, а Якова Головацького Х р е с т о м а т і я ц е рк о в н о - с л о в е н- с к а я и д р е в н о р у с к а я (Відень, 1854 р.) на 4 вищі кляси" [там само, 31].

О.Барвінський зафіксував у спогадах досить цікавий факт обов'язкового вивчення в Галичині української мови учнями інших, крім українців, національностей. Про це він писав: "Попередніми роками обов'язані були руської мови вчитися також Поляки і Жиди, особливо для сих була церковщина великою мукою, а вироблюванє задач (виконання вправ - В.О.) неодолимим трудом. Тим то особливо Жиди просили товаришів-Русинів, щоби їм виробляли задачі і позволили свої вироби відписати з деякими змінами" [там само, 32].

Саме навчання провадилося у такій спосіб: "Окрім читання, оповідання і декламацій підручника "Руска Читанка для нижчої гімназії. Часть І. Составил Василій Ковальський..." перероблювали з нами