Пізніше про свою участь у підготовці навчальних книжок в окупованому Києві він згадував: "До укладачів підручників на запрошення Завітневича (Завітневич Василь Прокопович - директор Київського педінституту - В.О.) я долучився удвох із Михайлом Андрійовичем Жовтобрюхом, ми скомпонували підручник з української мови для ІІІ і IV кляс" [21, 198].
Для перевірки німецькою владою ці підручники були відправлені до Берліна. Та окупанти надрукувати їх не поспішали. Д.Кислиця пише: "Як поїхали наші підручники до Берліну, то там їм і жаба циці дала" [там само, 205].
Отже, у трагічний для України час німецької окупації освіта, хоча й у скороченому, неповному вигляді, продовжувала функціонувати, задовольняючи окремі потреби українського населення. У цей час з'являються нові навчальні книжки - букварі та читанки, в яких на перше місце висувається завдання формування патріотично налаштованих молодих українців. До школи повертаються твори провідних українських письменників ХІХ і ХХ ст., заборонених радянською владою.
Незважаючи на важкі суспільно-політичні обставини, породжені черговою окупацією, українська школа продовжувала жити: видавалися підручники, розроблялися новітні концепції навчання і виховання патріотичного спрямування.
Недослідженою сторінкою української школи та підручниковторення залишається період евакуації українських середніх і вищих навчальних закладів у 1941-1943 рр. на схід, до Росії та інших республік СРСР. В "Енциклопедії Українознавства" під редакцією В.Кубійовича цій проблемі відведено всього кілька рядків, які можуть дати поштовх для наукових розвідок вчених: "Під час війни з Німеччиною совєти створили українські школи для евакуйованих українців у Росії (71 в 1942-43); Казахстані (64) й ін. аз. республіках. Також діяли 32 евакуйовані вищі школи УССР. У 1943-44 створено вечірні школи робітничої молоді і школи сільської молоді" [22, 3864].
Як в умовах евакуації жили українська школа і вуз? Яким було підручникотворення? Відповіді на ці та інші питання будуть, певно, знайдені у майбутніх дослідженнях.
Отже, незважаючи на скрутні політичні обставини 20-40-х рр., в які Україна попадала не за своєю волею, освіта продовжувала діяти, змушено піддаючись впливам тієї чи іншої влади, формуючи відповідно до обставин і зміст підручників із літератури. Але який би неукраїнський лад не панував в Україні, які б приписи щодо рідного художнього слова не превалювали в офіційному підручникотворенні, все ж нові покоління українців мали можливість, хоч і в неповному обсягу, в несприятливих обставинах, інколи всупереч змісту підручникових критичних статей пройматися величчю рідного художнього слова, героїчним характером письменницької діяльності, любити рідне слово. Самі твори геніальних українських письменників вчили школярів і дорослих, які б заідеологізовані супровідні коментарі ці твори не супроводжували.