Роман М. Стельмаха „Правда і кривда”
ПЛАН
І. Проблематика.
2. Композиція.
3. Марко Безсмертний.
4. Євген Дибенко.
5. Антон Безборотько.
Михайло Стельмаха глибоко хвилювали проблеми вічні, глобальні. Ними він жив - художньо переплавлював у місткі образи. Про це свідчать метафоричні назви більшості його романів, п’єс, повістей, оповідань та поезій: „Гуси-лебеді летять...”, „Чотири броди”, „Хліб і сіль”, „Гуси-лебеді летять...”, „Правда і кривда”, „Кров - людська - не водиця”, „Зачарований вітряк”, „Мак цвіте”, „Березовий сік...”
На початку 1959 року Стельмах з трибуни ІV з’їзду письменників України вперше розповів про те, що працює над новим романом про сучасника, про людину, яка ламала залізний карк фашизму, а зараз щовесни і щоосені засіває землю житом і пшеницею на щастя, на здоров'я і на добрий розум.
Отже показ життя українського села в останні роки війни та перше повоєнне літо, переборення хліборобами неймовірних труднощів у відбудові народного господарства, зруйнованого гітлерівцями, - така провідна тема роману „Правда і кривда (Марко Безсмертний) (1961). З фарватерною лінією переплітаються інші - не мені важливі: одвічна боротьба правди і кривди, добра і зла; безсмертя трудового народу як творця всіх матеріальних і духовних цінностей на землі; подолання згубних наслідків культу особи Сталіна; моральна чистота; порядність, чесність людини праці. В епілозі твору головний герой Марко Безсмертний зізнається Григорієві Задніпровському:
- Горджуся твоєю останньою книгою! - обняв побратима Марко, - її братиму із собою в поле.
- Справді? - розчулено подивився в карі очі з тими золотистими обідочками, в глибинах яких то чаївся, то снувався легенький туманець. Що ж у мій дійшло до тебе?
- Насамперед, Григорію, правда! Хай вона часом і гіркою, і нелег-кою, і напівголодною була, але це правда.
У романі „Правда і кривда” (Марко Безсмертний) Михайло Стельмах розробляє тему народу і величі його духу, правди, що перемагає і в кровопролитих боях, і в післявоєнних труднощах.
Багатопроблемність зумовлю й багатоплановість роману „Правда і кривда”: на життя героїв (наприкінці другої світової війни - незабутня весна переможного 1945 року) дуже часто в кіне-матографі чиєму напливі „накладається” й давне (передвоєнні роки), й недавнє (початок війни) минуле.
У центрі уваги Стельмаха-романіста - художнє дослідження характерів. Передусім - Марка Безсмертного. Не випадково його ім'я й прізвище винесені в другий заголовок, твору. Таким чином, компо-зиція образу Марка Безсмертного - це композиція провідної сюжетної лінії; її доповнюють, розширюють й поглиблюють і такі не менш важливі суєтні лінії, як-от: Григорій Задніпровський – Поцілуйко, Броварник – Кисіль, Марко Безсмертний - Степанида, Євмен Дибенко – Антон Безборотько, Григорій Задніпровській - Катерина Кульбабенко, Безбородько - Марія Покритченко, Поцілуйко - Василина...
Винятково важливу ідейно-композиційну роль у складному переплетенні і взаємозв’язку сюжетних ліній відіграють не тільки численні розповіді, екскурси в минуле, спогади персонажів, а й авторські ліричні відступи та мистецькі виписані картини природи. Ось як, наприклад, Стельмах-психолог розкривав найпотаємніші роз-думи і найінтимніші переживання Степаниди, коли вона заново відкриває для себе чар „сизої світанкової і рожевої вечірньої роси”:
Здавалося б, ще таке роса? Звичайні опади, та й годі. А для селянської дитини, та ще з мрійною вдачею, - це чарівний початок світу, коли він з дійсності й казки розгортав зелену, росицею скроплену землю; це найкращі спомини, коли прокинешся у хаті і чуєш, як у розлогій долині тато косою підрізав ніч і на волю широко виходить блакитноокий світанок; це соромлива заплакана ромашка в святковім віночку і радість, коли ти сама, як ромашка, у білій хустинці весело ступаєш по травах, несучи снідання косарям.
Власне, це не тільки викінчена пейзажна зарисовка, а справжня поезія в прозі: тут і веселковий світ дитинства, і все глибше пізнання таємниць краси природи , і пробудження найсвітлішого й найсвятішого почуття...
Наведений вище уривок з роману „Правда і кривда” яскраве підтвердження того, як віртуозний майстер оранічно вмонтовує спогади в художню тканину.
Романіст найкраще спроможний відтворити історичні та психо-логічні процеси. Як художнє дослідження історичних закономірностей епохи, соціальних доль людських роман у принципі, „не мав собі рівних ні поміж інших літературних жанрів, ні поміж інших видів мистецтва”. Свідчення цьому „Правда і кривда” - один із найвизначніших творів української літератури початку шістдесятих років.
Найповніше розкривається психологічне мистецтво Стельмаха-художника при „ліпленні образу Марка Безсмертного.
Зспів роману „Правда і кривда” вводить читача в пекельний вир битви, неймовірних випробувань: „Вогонь був таким, що в повітрі снаряди стрічалися з снарядами, міни з мінами, гранати з гранатами”: „Божеволіло залізо, божеволіли коні і шаленіли люди. Відблиски вибухів спалахували в їхніх очах, у відблисках вибухів темно масніли калюжі крові. І на тлі цього пекельного бою - богатирська витримка і стійкість наших воїнів. Уже тут визначається масштабність і символічність образу Безсмертного.
Ми ще не бачили й не чули Марка, а вже покладено перші різкі мазки його образу (через опис бою і прізвище), підкреслено його характері типове. Зовнішність персонажа домальовується в контрастному освітленні. Спочатку через сприйняття дівчинки-підлітка („Ондечки, поруч з Георгієм Побєдоносцем лежить...”), потім - медсестри і полковника (Вони потихеньку пішли в глибину церкви, зупинились перед двома воїнами; мальованим - небесним і пораненим -земним. Навколо небесного воїна біліли клубочки хмар, навколо земного - темніли плями крові”).
Життєва правдивість образу Марка Безсмертного поглиблюється коли Стельмах-художник детальніше вимальовує його зовнішні риси (і знову ж - через світовідчуття іншого персонажа): „Полковник опустився на коліно, пильно,