Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури
Розвиток освітніх потреб українського суспільства в Галичині поставив на порядок денний проблему оновлення навчальної книжки з літератури, яка б відображала здобутки нової української літератури та наближалася б до літературної мови на народній основі, відповідала виховним потребам середньої школи та гімназії.
Під кінець 60-х рр. ХІХ ст. Львівська шкільна рада не затвердила читанку О.Торонського і запропонувала молодому вчителеві Олександру Барвінському, який щойно закінчив Львівський університет, укласти підручник для старших класів середніх шкіл та гімназій. Рада вимагала, щоб нова навчальна книжка з літератури відповідала своїм змістом сучасним потребам української середньої школи.
Треба відзначити, що ім'я педагога, філолога і політика О.Барвінського та його вагомі здобутки у багатьох галузях українського духовного життя Галичини за радянської влади практично були пофальшовані та вилучені з історії педагогіки і методики літератури аж до поч. 90-х рр. ХХ ст. Складна політична та ідеологічна боротьба в Галичині у ХІХ ст. розглядалися радянською наукою навмисно спрощено, з вульгарних соціологічних та партійних позицій, які були далекими від об'єктивного розуміння труднощів становлення української культури в умовах колоніального гніту під двома імперіями - Австро-Угорською та Російською.
Якщо ж О.Барвінського радянські вчені і згадували, то лише у негативному плані як приклад "дрібнообуржуазного і націоналістичного діяча" (звісно, в їхньому розумінні!), який вів запеклу боротьбу з революціонерами-демократами Галичини і був прихильником злочинної українсько-польської угоди. Та навіть побіжний неупереджений погляд на діяльність О.Барвінського, відгуки і спогади про нього його сучасників, врешті, його різноманітна літературно-педагогічна спадщина свідчать про інше: це був справжній патріот України, діяльність якого високо оцінена в Галичині за його життя, і тому правдиве слово про нього вже сьогодні відроджується в Україні [89].
Життєвий і творчий шлях О.Барвінського глибоко закорінені у політичні обставини суспільного життя середини і 2-ї пол. ХІХ ст. - час національних зрушень в усій Європі, час пробудження українства. Один із перших біографів вченого Ізидор Сохоцький відтворив у біографічному нарисі часи його гімназійної юності, життєві обставини та впливи, які будили в юнака патріотичні почуття, бажання допомогти рідному народу. Зокрема, про участь О.Барвін-ського у товаристві "Громада" І.Сохоцький писав:
"... таємна "Громада" повстала теж у 1864 р. в Тернополі. Барвінський став її членом. Він зложив на руки свого товариша Івана Пулюя, пізнішого світової слави фізика, присягу, що "нічого і нікого не зрадить та що ціле життя буде працювати для свого народу". Барвінський узявся з великими запалом до читання присланих Танячкевичем "Громаді" різномовних праць із української історії, основно студіював річники видаваної Кулішем "Основи" та його "Записки о Южной Руси", переписав і вивчив напам'ять Шевченків "Кобзар". Познайомився теж з "Енеїдою" Котляревського, творами Квітки-Основяненка і Марка Вовчка. На підставі цих лектур, рефератів і дискусій та святкувань поминок Шевченка на сходинах "Громади" сформувався світогляд Барвінського. Він став свідомим українцем і противником на все життя москвофільства. Пізнавши бодай загально українську історію і літературу, постановив продовжувати досліди минувшини свого народу, його мови і літератури та за прикладом свойого директора, о. Ільницького, посвятитися учительському званню" [90, 103].
Продовжував свою освіту О.Барвінський після закінчення гімназії у Львівському університеті, де обрав для вивчення на філософському факультеті предмети з орієнтацією на викладання їх у школі: "...історію і руську та польську мову й літературу яко головні предмети науки і приспособлявся до научування їх в середніх школах. Для загального образовання бажав я також добути собі знання філософії і педагогіки, а для історичних дослідів бажав я ще поглибити відомості з класичної філології, яких я небагато виніс з гімназії через часті зміни професорів" [86, 100].
У своїх спогадах О.Барвінський дав цілу галерею портретів викладачів, які навчали його у Львівському університеті. Про лекції одного з них, професора філософії Миколу Ліпинського, він згадував: "...в залі панував такий гамір, що слова не можна було почути з лекції професора, а до того на останніх лавках взносилися хмари диму з папіросів, які позакурювали собі деякі бутні слухачі" [там само, 101-102].
Кілька слів сказав О.Барвінський і про свого ідейного супротивника Якова Головацького, який на кінець 60-х років остаточно перейшов на москвофільські позиції і відверто їх пропагував у науковій діяльності. Саме ця обставина і викликала неприйняття його лекцій О.Барвінським: "Професор Головацький, - зазначав О.Барвінський, - читав про староруське письменство з давніх скриптів (конспектів - В.О.), зложених на основі історії московського письменника Шевирьова [91] так монотонно і тихо, що ледве хто міг його зрозуміти, а до того виклад був написаний не такою мовою як його "три вступительні преподаванія" (близькою до народної мовою - В.О.), але змосковщеною церковщиною, якою він писав в "Науковім Сборнику" і в інших подібних виданнях (Барвінський має на увазі москвофільські видання - В.О)..." [там само, 102].
Добрим словом згадує О.Барвінський викладачів класичної філології Кергеля і Лінкера, професора історії Цайсберга, який, "хоч мав скрипти перед собою, однак стоячи весь час на катедрі, не читав, а говорив з пам'яти і тим способом його виклад набирав ще більше життя" [там само, 103-104].
Захоплював О.Барвінського викладами з польської мови і літератури проф. Малецький, який читав також лекції зі старослов'янської граматики "на основі Хрестоматії Міклошича". Та цим освіта О.Барвінського не обмежувалася: його цікавили найновіші видання художнього українського слова в обох частинах України, публікації