Слід сказати, що О.Барвінський включив як додаток до своїх спогадів листи П.Куліша до нього. Значна частина цього листування була присвячена питанням підготовки підручника з літератури для старших класів гімназій. Цей матеріал є унікальним для вивчення історії перших підручників із літератури, він становить яскраву сторінку методики літератури.

Одним із критеріїв добору творів до читанки став пункт шкільної інструкції, про яку згадує П.Куліш у листі до О.Барвінського. Там вказувалося, що до читанок потрібно вводити письменників, "ktorzy brali zywy udzial w rozwoju nowoczesnej ruskiej literatury" [86, 191]. У процесі роботи над змістом читанки П.Куліш та О.Барвінський не раз зверталися до тлумачень змісту інструкції, з'ясовуючи моменти, не обумовлені інструкцією, зокрема, вирішуючи питання про роль критичних матеріалів до творчості того чи іншого письменника, про зміст біографічних довідок тощо.

І.Франко надзвичайно високо цінив вплив Куліша на весь український політичний і культурницький рух в Австро-Угорщині у 60-70-х рр. ХІХ ст. Так, у вступі до вибраних листів П.Куліша в "Киевской старине" (за 1889 р.) Франко під псевдонімом "Мирон" писав про впливи Куліша на галичан: "В истории умственного и национального развития Галицкой Руси в 60-х и в первой половине 70-х годов П.А. Кулиш играл большую роль; его влияние было громадное и сделалось одним из твердых оснований так называемой народной или украинской партии в Галичине" [96, 84].

П.Куліш справедливо, але з притаманною йому різкістю у судженнях про літературний процес висловив О.Барвінському критичні оцінки щодо багатьох авторів та їхніх художніх творів, які могли бути включені до читанки. Критерії своїх суджень письменник написав у своєму листі до О.Барвінського, надрукованому у додатку до "Спогадів...": "Коли Вам треба, щоб книжка була велика, то виберіть більше із небагатьох письменників, а соломою без зерна не годиться молодіж годувати. Через ледачі читанки наробиться з неї таких писак, що багацько казатимуть та нічого буде слухати" [86,180].

З його листів можна прочитати інколи саркастично гострі зауваження до творчості українських письменників. Про окремих із них у листах до О.Барвінського він, наприклад, писав: "Вірші його - горох у шкуратяному решеті", "Кулик у своєму болоті може й голосний мав писк, а в громаді того писку не було чути", "N [93] - приший кобилі хвіст; нате й мій глек на сироватку, щоб і моя була масниця; знайте мене перепечайку, що на воротях тісто..."; "...се в нас тупиця, що тільки вміє дещо перепечатувати, постулювавши з книжок, а в мові навіть його, надто ж в українських віршах, "миш у голову зайде, поки крихту знайде"; щодо Т.Шевченка оцінки П.Куліша часто носили виразно суб'єктивний характер: "З Шевченка П р и ч и н н а - слабенька річ, Н е в о л ь н и к, Ч е р н е ц ь, М о с к а л е ва к р и н и- ц я, Н а з а р С т о д о л я - се все стоїть низько проти його самого" [86, 195]. І далі про Шевченкові твори: "Дрібних речей у нього багацько гарних, повибирайте" [там само, 195]. Зрозуміло, такий критичний підхід був значною мірою обумовлений навчально-виховним характером рекомендацій: для школярів необхідно було вибрати саме ті твори, які б сприяли громадському становленню молодого покоління на кращих зразках українського художнього слова.

Прискіпливо ставився письменник і до власних творів, зокрема у такий спосіб коментуючи розділи роману "Чорна рада", які могли б бути використані у читанці: "Початок книги до приїзду у хутір до Гвинтівки - дуже слабий. Ніколи б я не хотів що бачити з того перепечатане" [там само, 195].

Стратегічною на той час і актуальною на сьогодні залишається точка зору П.Куліша на призначення підручника літератури. Педагог і літературознавець писав до О.Барвінського: "На читанку я дивлюсь так, що з неї учні зачерпатимуть хорошого смаку і доброго розуму. Тим треба в неї вбірати тільки найкраще з найкращого. Коли ж друкувати в читанці, що й слабувате, то хіба на те, щоб показати смак епохи, або такого писателя, що хоч писав і не смакувато по-нашому, та був перший, один собі до деякого часу, як от Котляревський" [там само, 175]. Та, на жаль, прагнучи засвідчити "абсолютну чистоту помислів" (чи то наукових, чи то патріотичних), автори-укладачі наступних поколінь підручників із літератури цієї рекомендації, як правило, не дотримувались. Багатоманіття підходів чи навіть альтернативність суджень щодо змісту підручника не характерні для українського підручникотворення за попередні 150 років (від часів створення перших підручників із літератури - В.О.) ні в діаспорі, ні в радянській школі, ні в новітню епоху.

Сама альтернативність для українських педагогів була "річчю у собі": в діаспорі писався свій безальтернативний підручник, а в радянській Україні - свій, але школярі про це не відали, бо не мали прикладів для порівнянь, так не було прийнято і в методиці. Хоча, за великим рахунком, українські підручники з літератури, видані у західному світі, власне, і були альтернативними до