Завершальний етап роботи над змістом читанки та її редагуванням відбулися під час зустрічі П.Куліша у О.Барвінського вдома, у селі Шляхтянці, біля Тернополя, куди влітку 1869 р. приїздив П.Куліш. Допомога, яку надав О.Барвінському П.Куліш, полягала у написанні ним вступу до першої частини "Усна словесність", в наданні рекомендацій до вступу про літературний процес ХІХ ст., до біографічних нарисів та щодо аналізу творчості письменників-наддніпрянців: І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка, Марка Вовчка, М.Костомарова, Д.Мордовця, Ганни Барвінок, М.Петренка та ін. Корисними стали для О.Барвінського і критичні зауваження П.Куліша щодо творчості галицьких письменників.

У нарисі П.Куліша "Погляд на усну словесність" (ч.1, с.2-4), який передує першій частині "Руської читанки" - творам фольклору - дається огляд історії усної народної творчості від доісторичних часів, визначається поняття феномену української народної культури, розкривається суспільна і культурна роль українсько-руської словесності в житті народу, подається типологія явищ УНТ, детально розглядається її жанрова своєрідність.

Після Кулішевого "Погляду…" О.Барвінським подаються матеріали хрестоматії: пісні, думи, співанки, коломийки, колядки і щедрівки, гагілки, обжинкові пісні, весільні пісні, легенди, перекази про померлі душі та запорожців, приказки та загадки.

Тут потрібно додати, що укладач не в усьому слідував рекомендаціям П.Куліша, часто приймаючи власне рішення у виборі для читанки тих чи інших творів. Так, зокрема, О.Барвінський не включив до книжки думу "Про Коновченка", значення якої для учнів П.Куліш цінив дуже високо. Він рекомендував укладачеві: "Ся мусить бути перша, бо гарно починається і кінчається" [там само, 204].

Слід сказати також, що до вибраних Кулішем і Барвінським творів для читанки були додані волею Шкільної ради інші, почасти невеликої вартості. Так, зокрема, Шкільна рада примусила О.Барвінського ввести до підручника твори москвофіла Б.Дідицького.

У другій частині підручника "Писана словесність" (від І.Котляревського до Т.Шевченка) містилися біографічні відомості про письменників цього періоду (І.Котляревський, Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, М.Шашке-вич, І.Вагилевич, Я.Головацький, Я.Кухаренко, А.Метлин-ський, М.Устинович, А.Могильницький, Т.Шевченко, М.Максимович, І.Гушалевич ) та їхні твори (часто уривки). Отже, літературний процес в Україні постає тут як єдине органічне національне явище.

У підручнику був додаток із творами В.Гоголя, М.Петренка, Д.Мордовця і М.Костомарова, що поглиблювали уявлення школярів про літературний процес цього періоду.

Третя частина підручника "Писана словесність" охоплювала післяшевченківський розвиток української літератури і була представлена творами Л.Глібова, В.Стороженка, Б.Дідицького, Марка Вовчка, О.Кониського, П.Куліша, І.Наумовича, П.Леонтовича, І.Шареневича, Є.Агарського, К.Климкевича, О.Огоновського, Ф.Царевича, В.Шашке-вича, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, Ганни Барвінок, П.Кузьменка, І.Нечуя-Левицького та ін. До третьої частини долучалися (у додатку) твори Тимка Падури, Л.Данькевича, М.Номиса, О. Сторонського, О.Партиць-кого, С.Руданського, А.Навроцького, Павла Ратая (П.Куліша), Павла Свого та коротенькі відомості про авторів. У додатку містилося також оповідання "Савур-Могила" без вказівки на його авторство.

Крім того, у кінці підручника подавалися у перекладі на українську мову уривки зі Святого письма - з "Першої книги Мойсеєвої" та з "Євангелія" від Матвія.

Новою на той час була позиція О.Барвінського щодо залишення без змін мови творів, які несли в собі діалектизми сходу і заходу України. Автор-укладач вирішив не втручатись у тексти, мотивуючи це тим, "... щоб подати вірний образ руской литератури і її розвою, так в Галичині як і в Україні" [101, 2]. Це був крок уперед у порівнянні з підручниками В.Ковальського та О.Торонського, які прагнули реалізувати свої москвофільські інтереси під час правки мови художніх текстів, включених до читанок письменників Західної і Східної України. Вироблення ж норм загальноукраїнського правопису ще було попереду.

О.Барвінський мав розвинене філологічне чуття, розумів значення вмотивовано вдалого добору творів для дитячого читання і виховання. Навіть із творів видатних письменників він зважено і ретельно вибирав тексти для підручника. Так, у своєму листі від 15 травня (1869 р.) до брата Осипа в Бережани він писав: "З Марка Вовчка подаю до читанки цілу Сестру, Два сини, і частини з Інститутки. З ІІІ тому не думаю нічого давати, а тільки згадати, що далеко слабкі оповідання. З Назара Стодолі подав я 1 акт. Біда тільки, що з творів Костомарова драматичних нічого подати не можу. Переяславська ніч і Сава Чалий заяскраві і самі вже титули ingalta. Загадка - комедійка в Основі за "tlusta" як каже поляк, за багато простацтва, і менскої вартості. Отже нічого не зістає більше як подати Кремуція Корда в добрім переводі" [102, 91].

Вже наступного 1870 р. П.Куліш одержав з Галичини від Володимира, брата О. Барвінського, повідомлення, що підручник вийшов друком у Львові. У листі до О.Барвінського від 27 березня 1871 р. П.Куліш з Відня сповіщає: "Спасибі, друже Олександре, за читанку..." [63, 219]. А далі письменник у цьому ж листі переходить на іншу хвилюючу його тему - видання в Галичині Біблії українською мовою.

Укладання підручника з літератури хоча й було епізодом у складному процесі єднання західних і східних українців, свідчило про суспільну важливість виконаної справи, і це добре розуміли як О.Барвінський, так і П.Куліш. Майже через 20 років після видання підручника П.Куліш у відповіді на повідомлення про перевидання "Руської читанки..." писав із почуттям хвилювання про часи спільної роботи над читанкою: "Любо мені було читати Ваші споминки про наші давні давна. Залюбки згадую собі, як ми бесідували з Вашим панотцем і Пані маткою в Шляхтинцях під липами...

Веселить мене і мою Пані [103] звістка про Вашу читанку, що, мовляєте здорові, виявляє поступ нашого вікування. Не даремно ж бо ми з Вами, Галичанами, подвигаємось на поприщі древньої Рущини"