________________________________________

* Ожигина Л.А. Своим путем СПб.,1870,с.222

Роки перебування на Чернігівщині мали велике значення в творчому житті письменниці. Тут вона мала можливість ближче ознайомитись з українською літературою. Діяльність Панаса Марковича в чернігівській газеті, його участь у театральному любительському гуртку заохочували до культурно-освітньої роботи і Марію Олександрівну.

Але найбільше значення для розвитку письменніці мали її живі зв”язки з народом. З кожним роком зростала кількість селянських повстань. Прагнення народу до волі звучали в антикріпосних піснях, казках, прислів”ях. Молода, вразлива, чула жінка прислухалася до голосу народу. Доля народу, трагедія жінки-кріпачки будили творчу думку. Все це впливало на формування демократичного світогляду письменниці.

Вмвчати життя трудового народу, збирати його усні твори продовжувала Марія Олександрівна і пізніше, перїхавши з чоловіком до Києва, а потім до Немірова. У повсякденних розмовах з народом, в його піснях і казках вона знайшла багатющий матеріал для своєї літературної творчості, внаслідо чого в 1857 році вийшла збірка її творів “Народні оповідання” під псевдонімом Марко Вовчок.

Творчі взаємини з Шевченком та передовими російськими письменниками.

З великою прихільністю зустріли першу збірку творів молодої письменниці прогресивні російськи та украхнські літератори. Д.Писарев відгукнувся на збірку схвальною рецензією. Привітав появу цієї книги й Тургенєв.

Повертаючись з заслання, Т.Г.Шевченко в Нижньому Новгороді прочитав “Народні оповідання” і записав у щоденнику:” Треба буде ій написати листа і дякувати ій за радість, яку дало читання її натхненної книги”. А в листі до одного свого знайомого Шевченко назвав “Народні оповідання” “сердечними,щирими”.

У 1858 році Марко Вовчок почала писати повість “Інститутка”, про що через Марковича сповіщала Шевченка. На початку 1859 року в Петербурзі відбулась зворушлива зустріч письменниці з Шевченком, який присвятив їй на пам”ять вірш “Марку Вовчку”, де були такі слова:

…Світе мій!

Моя ти зоренька святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите,

Голоднеє…

У спогадах про Шевченка І.Тургенев писав, що Марко Вовчок “була прикрасою і зосередженням невеликої групи українців”, які збиралися у столиці. В центрі цієї групи стояв Шевченко, який після заслання оселився в березні 1858 року в столиці. Шевченко вважав молоду письменницю людиною, ідейно близькою до революційно-демократичного табору.

Перебуваючи в столиці, Марко Вовчок налагодила зв”язки з групою “Современника”. Незабаром вона поїхала на лікування за кордон.

У 1859 році вийшла в російському перекладі збірка оповідань Марка Вовчка під назвою“Украинские народные рассказы”, передмову до якої написав І.Тургенєв. Цього ж року вийшла збірка її творів російською мовою під назвою «Раасказы из народного русского быта». Журнал “Современник” відгукнувся на неї статтєю Добролюбова.

У 1860 році вийшов “Кобзар”, примірник якого Шевченко надіслав Марку Вовчку з написом :”Моїй єдиній доні Марусі Марковічевій – і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко”.

У цих творчих взаєминах з Шевченком та з передовими російськими письменниками Марко Вовчок ідейно зростала, змінюючи демократичні позиції.

За кордоном.

За кордоном Марко Вовчок жила до 1867 року. Побувала вона в Німеччині, Англії, Італії, Франції, жила в Парижі та інших містах. За кордоном Марія Олександрівна зустрічалась з О.Герценим, після чого в неї встановилась з ним дружба й листування.

Лікуючись у Німеччині, Марко Вовчок познайомилась з російськими вченими, які перебували тоді за кордоном,- Сеченовим, Менделєєвим та композитором Бородіним.

За кордоном Марко Вовчок часто зустрічалась з І.Тургенєвим, познайомилась з Л.Толстим. В Італії у 1861 році вона зустрілась з Добролюбовим і почала листуватися з ним.

Марко Вовчок тримала зв”язки із знайомими в Росії та на Україні, жила спільною долею зі своїм народом.

З “Колокола” Марко Вовчок довідувалась про політичне життя, про події в Росії. Тут вона прочитала в 1861 році сумну звістку про смерть Шевченка, а трохи пізніше – про смерть одного з найславетніших російських публіцістів – революціонера-демократа Добролюбова. Ці звістки глибоко вразили письменниццю.

Живучи за кордоном, Марко Вовчок співробітничає в журналі “Современник” та в інших виданнях.

У 1862 році в Петербурзі вийшла друга книга “Народних оповідань”, куди ввійшли такі твори як “Ледащиця”, “Два сини” та інші.

Співробітництво в “Отечественных записках”.

На початку 1867 року Марко Вовчок повернулася в Росію і до 1878 жила переважно в Петербурзі. Тут вона співробітничала в журналі «Отечественные записки», де надрукувала ряд великих прозових творів російською мовою : «Живая душа», «Теплое гнездышко» та інші. Це був єдиний на той час демократичний журнал. Після закриття «Современника» в 1866 році Некрасов почав редагувати «Отечественные записки». Навколо Некрасова і Салтикова-Щедріна об”єдналися передові літератори, серед яких була і Марко Вовчок.

У цей час письменниця також часто зустрічалась з Д.Писарєвим, перекладала з ним твори Дарвіна. Це співробітництво було обірвано 1868 року трагичною загибеллю критика.

Останні роки життя.

У 1878 році Марко Вовчок виїхала з ПЕтербурга. В цей час почався новий наступ реакції, який призвів у 1884 році до закриття «Отечественных записок». Живучи в Петербурзі, Марко Вовчок дружила з Некрасовим, читала заборонені цензурою його твори, співробітничала з ним. Смерть Некрасова у 1878 році була тяжкою втратою для письменниці. Письменниця гостро відчувала наступ реакції, і це було головною причиною, чому вона залишила столицю.

Після виїзду з Петербурга Марко Вовчок жила на північному Кавказі, на Україні, в Саратові. На Україні письменниця деякий час перебувала