Народження казки, мабуть, такий же таємничий процес, як і її зародження. А як ви ставитеся до народних казок? Багато хто говорить, що сьогодні вони вже не надто життєздатні? —

Українські народні казки просто прекрасні! Особливо мені подобаються ті, в яких багато дії, наприклад «Котигорошко», але переважну більшість наших народних казок вирізняє мало не повна відсутність дії. На мій погляд, основна їх принада — це драматургічна дія. До речі, за народними мотивами в мене є кілька казок, які сьогодні успішно йдуть у лялькових театрах. Так, казку «Лисичка-сестричка і Вовк Панібрат» вже кілька сезонів показують і в Київському ляльковому театрі, і в Полтаві, і в Кіровограді, і в Донецьку. Крім того, у мене є складена на основі фольклорних джерел лялькова казка-п’єса під назвою "Солом’яний бичок і рок-група «Козачок», яку також ставлять у багатьох театрах. —

До речі, Всеволоде Зіновійовичу, а ким ви себе вважаєте — письменником чи казкарем? —

Сонечко, мушу вам сказати, що і тим, і тим. Казкар-то я казкар, про це ще говоритимем, але починав я як прозаїк. Моя перша книжка була оповіданням про школярів і називалася «Шурка і Шурко», друга — теж, а ось третя — «В країні Сонячних Зайчиків», яка вийшла 1959 року, була вже казкою. Її відразу ж переклали кількома мовами (російською, білоруською, литовською, латиською, естонською, англійською і багатьма іншими), так що ще на самому початку вона набула якоїсь популярності. Але, знаєте, вже після того, як я написав трилогію «Тореадори з Васюківки», яку згодом було внесено до Почесного списку Андерсена і також перекладено багатьма мовами (серед яких бенгальська і арабська, якими, слід сказати, видавалося не дуже багато українських письменників. Трошки, бачте, я розхвастався…), і багато інших прозових, реалістичних та пригодницько-реалістичних повістей, я знов повернувся до сонячних зайчиків і написав повість-казку «Незнайомка з країни Сонячних Зайчиків», яка одержала премію ім. М.Трублаїні. Потім вирішив продовжити цю тему і написав «В країні Місячних Зайчиків», так склалася трилогія, яка вже багато разів видавалася і перевидавалася. Сьогодні вона ввійшла до моєї збірки «Казкові пригоди і таємниці». —

А яке з видавництв сьогодні випускає найбільше ваших книжок? —

Ну, сонечко, це звичайно ж, «Веселка», у якій я пропрацював тридцять років. Там видавалися й такі чудові українські казкарі, як Анатолій Костецький (повість-казка «Дракон», «Хочу літати»), харківський письменник Радій Полонський («Таємниця країни Суниць»), Юрій Ячекін з його фантастичною повістю-казкою «Капітан Небреха», Юрій Ярмиш і багато-багато інших — усі вони чудові українські письменники, українські казкарі. Ну а з сучасних варто згадати Івана Малковича з його «Казками для малят» — це чудові казки, Василя Довжика… Взагалі перелічити всіх дитячих українських авторів неможливо. —

А ви могли б трошки розказати про другу редакцію «Тореадорів з Васюківки», що вийшла з обіймів «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ»? Це сталося так несподівано… —

Чого ж несподівано? Дуже сподівано. Колись Іван Антонович Малкович сказав мені: «Давайте зробимо нову редакцію тореадорів, бачте, минув час, світ трошки змінився. Україна стала незалежною. Може трішечки підправимо?». Спершу я вагався, але він мене таки вмовив, і я вирішив зробити нову редакцію, тобто прибрати ідеологічне нашарування. Але піонерів лишив — усе редагувалося дуже обережно. Додав кілька нових гумористичних епізодів і трохи переробив кінцівку — в нинішньому варіанті вона не патетична, як колись, а з усмішкою. Книжка закінчується тим, що мої герої всміхаються — і це добре, тому що для дітей гумор надзвичайно важливий. —

Скільки ви працювали над другою редакцією? —

Може, з півроку, а може, й менше. —

Щодо інших своїх книжок плануєте зробити щось подібне? —

Сонечко, я вже трошки зробив. На початку нинішнього року харківське видавництво «Школа» видало мою книжку «Одиниця з обманом», куди ввійшли повість «Одиниця з обманом» (за нею було знято фільм «П’ятірка з хвостиком»), яка в новій редакції перетворилася на «Дванадцять з хвостиком» (адже сьогодні п’ятірка — не надто гарна оцінка), і «Пригоди Грицька Половинки». У збірці є ще кілька оповідань, серед яких «Шурка і Шурко», з якого я починав свою літературну діяльність у  році. —

Розкажіть, будь ласка, чому ж таки казкар і чому письменник? —

Ну, чому письменник — я вам вже сказав. Сьогодні я, мабуть, уже виключно казкар: продовжую «Незвичайні пригоди в лісовій школі», що вийшли у  році. Мені самому настільки сподобалися герої цієї казки — зайчик Кося Вухань і їжачок Колько Колючка, що вони й досі переживають у мене різні пригоди і не лише на книжкових сторінках. Річ у тому, що раз на місяць на першому каналі нашого національного радіо я веду передачу «Радіобайка Всеволода Нестайка», яка вже десь півтора року ґрунтується саме на пригодах Косі Вуханя і Колька Колючки. Але, мушу вам сказати, що сьогодні писати казки для мене, з одного боку — легко, а з другого — ні, тому що зараз з’явилося багато того, чого не було в моєму житті і в моєму дитинстві — комп’ютер, комп’ютерні ігри, мобільники тощо. Але від прогресу нікуди не подінешся. І тепер у пригодах зайчика і їжачка я намагаюся використовувати сучасну техніку, тільки там вона трохи інакша. Наприклад, замість комп’ютерів