мої герої використовують казк’ютери, замість молільників — чаріфони. Крім того, в «Незвичайних пригодах у лісовій школі» є й інші сучасні мотиви. Ось ви назвали Хрюшу Кабанюк (перед початком інтерв’ю я поділилася своїми враженнями від прочитаної казки і згадала це дивне поросятко) — так-от, вона була чудовою дівчинкою, дуже симпатичною, і раптом її тато, Гаврило Рилович Кабанюк, несподівано забагатів, став, як кажуть у народі, скоробагатьком. Відкрив свинофірму «Рилос», яка займалася пошуком скарбів, побудував триповерховий свинарник. Хрюша стала їздити до лісової школи на мерсебісі. В неї навіть з’явився мавпячий охоронець. Але виникли проблеми. Я не буду розказувати, що і як відбувалося далі — нехай, кому цікаво, прочитають самі. Казка називається «Як ми рятували Хрюшу Кабанюк». Скажу лише одне — Хрюшу таки вдалося врятувати, і її тато, Гаврило Рилович Кабанюк, на честь такої події влаштував бенкет, а потім зробився спонсором лісової школи. —
Все так гарно, так по-казковому чарівно. У казці. Не в житті, адже нині українській дитячій літературі ведеться ой як нелегко, оскільки паростки її популяризації лишень ледь-ледь пробиваються… Що, на ваш погляд, можна зробити? Знизити ціни, поліпшити поліграфію, збільшити наклади? —
Так, звичайно. Але все залежить від держави. Дуже шкода, що наші «командири» дбають лише про себе і владу, а ось про книжки, особливо про дитячі, нічого й знати не хочуть. Якщо дитина не читатиме українських книжок, то вона щонайменше не знатиме української мови. Держава має йти назустріч. Треба, треба, щось робити. Якось домагатися, якось рятувати ту бідну Україну і ту бідну дитячу українську книжку. Добре, що цим питанням опікується Малкович, який один з небагатьох популяризує українську дитячу літературу. До речі, він робить чудову справу, видаючи того ж Гаррі Поттера українською мовою. Потеріана спонукає дітей читати українською — і це головне. —
До речі, а як ви ставитеся до Джоан Роулінг і її твору? —
Сонечко, ставлюся позитивно і вже не раз про це казав. Це дуже талановита письменниця. «Пригоди Гаррі Поттера» — книжка хороша, хоча я її повністю і не читав. Річ у тому, що я вже погано бачу і сам не можу читати. Дружина прочитала мені першу частину, і мені сподобалося, хоча, на мій погляд, Джоан Роулінг і передала, як то кажуть, куті меду — дуже захопилася, і через це з Гаррі трапляється аж занадто багато пригод. —
Мабуть, з моїми запитаннями на сьогодні все. Єдине, про що хотілося б запитати вас, Всеволоде Зіновійовичу, наостанку, — чи продовжуєте ви спілкуватися зі своїми читачами? Чи не забувають вони про вас? —
Читачі до цього часу пишуть мені листи, звертаються на «Радіобайку Всеволода Нестайка». Причому пишуть не тільки діти, а й їхні батьки і навіть ті бабусі-дідусі, що були колись моїми читачами. Тож контакт у мене є, і цей контакт постійний.