німецьким романістом, що досяг рівня Чарльза Діккенса, Гюстава чи Флобера Лева Толстого. Бік також відзначив, що М., з одного боку, створив складне духовне мистецтво, а з іншого боку – сам же сумнівається в його доцільності. На думку Боку, велич М. полягає в його здатності примирити «поетичну піднесеність, інтелектуальність з любов'ю до усього земного, до простого життя».
Після одержання Нобелівської премії у творчості М. велику роль стала грати політика. У 1930 р. письменник виголошує промову в Берліні, озаглавлену «Заклик до розуму» («Em Appell an die Vernunft»), у якій ратує за створення загального фронту робітників-соціалістів і буржуазних лібералів для боротьби проти нацистської погрози. Він також пише «Маріо і чарівник» («Mario und der Zauberer», 1930), політичну алегорію, у якій продажний гіпнотизер уособлює собою таких вождів, як Адольф Гітлер і Бенито Муссоліні. У його нарисах і мовах, що письменник вимовляв у ці роки по всій Європі, звучала різка критика політики нацистів; М. також виражав симпатії соціалізму, коли соціалісти вставали на захист волі і людського достоїнства. Коли в 1933 р. Гітлер став канцлером, М. і його дружина, що у цей час знаходилися у Швейцарії, вирішили в Німеччину не повертатися. Вони оселилися недалеко від Цюріха, але багато подорожували, а в 1938 р. переїхали в Сполучені Штати. Протягом трьох років М. читав лекції по гуманітарних дисциплінах у Прінстонському університеті, а з 1941 по 1952 р. жив у Каліфорнії. Він також був консультантом по німецькій літературі в Бібліотеці конгресу.
У 1936 р. М. був позбавлений німецького громадянства, а також почесного докторського ступеня Боннського університету, що була йому привласнена в 1919 р.; у 1949 р. почесний ступінь був йому повернута. У 1944 р. М. став громадянином Сполучених Штатів. Під час другої світової війни він часто виступав у радіопередачах на Німеччину, засуджуючи нацизм і призиваючи німців взятися за розум. Після війни М. побував у Західній і в Східній Німеччині, і скрізь йому був зроблений захоплений прийом. Однак письменник відмовився повернутися на батьківщину й останні роки прожив під Цюріхом.
Вже в похилому віці М. більш 13 років працював над тетралогією про біблійного Йосипа. У сучасно звучному, що іскриться іронією і гумором романі «Йосип і його брати» («Joseph und seine Bruder», 1933...1943) просліджується еволюція свідомості від колективного до індивідуального. «Тріумф М. полягає в тому, що ми любимо героя нітрохи не менше, ніж сам автор», – пише Марко Ван Дорен про суєтний, але чарівному Йосипові.
Іншим кумиром пізнього М. стає Ґете, головний герой роману «Лотта у Веймарі» («Lotte in Weimar», 1939), де про Ґете і його життя розповідається від імені його колишньої коханої. По контрасту з цими, у якомусь змісті ідилічними добутками в «Докторі Фаустусе» («Doktor Faustus», 1947) зображений геніальний, але психічно хворий музикант, чия творчість є відображенням духовної недуги епохи. Утримуючий гостру критику європейських вищих культурних шарів, «Доктор Фаустус» є також найбільш складним добутком М. з погляду стилю.
«Пригоди авантюриста Фелікса Круля» («Bekenntnisse des Hochstaplers Felix Krull», 1954), останній роман М., з'явився результатом переробки рукопису, початої ще в 1910 р. Пронизаний іронією, роман є заключним акордом творчості письменника, для якого самоіронія завжди залишалася головним стимулом. Екстравагантна пародія, «Фелікс Круль», за словами самого М., переводить «автобіографічну й аристократичну сповідь у дусі Ґете в сферу гумору і криміналістики». Художник, затверджує своїм романом М., – це фігура комічна: він може засліплювати й обманювати, але не може змінити світ. М. вважав «Фелікса Круля» своєї кращий, найбільш удалою книгою, оскільки роман «одночасно заперечує традицію і йде в її руслі».