Історія розвитку підручника з української літератури - важлива і повчальна сторінка не тільки для методики літератури і педагогіки, але й, без перебільшення можна стверджувати, української культури взагалі.

Та повернемось у середину ХІХ ст. Роль букварів та граматик у навчально-виховному процесі початкової школи починає радикально змінюватися. По обох сторонах Дніпра відходять у минуле старослов'янська і церковнослов'янська мови, на яких раніше велося навчання. Ці дисципліни знаходять тепер місце у вищій школі. До шкільної науки словесності починають широко включати український фольклор, переклади з церковних книг рідною мовою, поступово вводяться тексти творів новітніх українських письменників. Розгортається, власне, новий етап гуманізації освіти.

До змісту читанок включаються оповідання і вірші про родину, рідний край, село, церкву. Дітям також пропонуються "повістки" - оповідання моралізаторського змісту, байки, коротенькі казки, оповіді зі святих книг. Власне, дитина починає одержувати найнеобхідніші відомості про оточуючий світ зрозумілою їй рідною мовою.

Вченими-методистами робляться спроби подати творчість письменників у певній історичній послідовності: спочатку у вигляді хрестоматій, пізніше - як підручники для старших класів з короткими нарисами з історії української літератури та нарисами про письменників. Провідне місце серед шкільних предметів у 2-й пол. ХІХ ст. посіли література і граматика української мови як окремі самостійні предмети.

На Західній Україні навчальні книжки для початкової школи, букварі та читанки створювали Я.Головацький, Ю.Федькович, М.Шашкевич, О.Духнович, Й.Кобринський та ін. Їх відзначало прагнення подавати тексти зрозумілою народною мовою, а виховний ідеал зосереджувати переважно в оточуючому українському світі. Пізніше, у 2-й пол. ХІХ ст., з'являються перші підручники для середніх і старших класів шкіл та гімназій провідних галицьких педагогів, методитів і вчених В.Ковальського, О.Сторонського, О.Барвінського та О.Огоновського, що стало надбанням не тільки української школи в Західній Україні, але й мало потужний вплив на підручникотворення по всій Україні.

Особливого значення для розвитку методики української літератури, зокрема теорії підручникотворення, мав досвід співпраці над навчальною книжкою з літератури О.Барвінського і П.Куліша. Саме з літературних і педагогічних контактів цих яскравих представників української культури, які волею долі опинилися по різних сторонах кордону, створено першу в українській освіті науково виважену навчальну книжку з літератури для старших класів гімназій і середніх шкіл. Цей факт є символічним в історії не лише науки, але й усієї української спільноти, що прагнула протягом віків до єдності земель, до можливості разом розвивати творчій потенціал рідного народу.

Проблема навчальної книги з рідного письма і читання гостро хвилювала українську інтелігенцію і на "підросійській" Україні, де в несприятливих суспільно-політичних умовах за відсутності української школи, все ж розвивалося підручникотворення. У 50-х-поч. 60-х рр. ХІХ ст. для шкіл Наддніпрянської України з'являються такі навчальні книжки для дітей і дорослих, як "Граматка" П.Куліша (1857 р.); "Южно-русскій букварь" Т.Шевченка (1861 р.); "Букварь" О.Потебні (1861); "Українська граматка" Г.Дарагана (1861 р.); "Українська абетка" М.Гатцука (1861 р.); "Граматка для українського люду" Л.Ященка (1862 р.); "Домашня наука "К.Шейковського (1861 р.); "Азбука по методу Золотова для южно-русского края" О.Строніна (1861 р.); "Арифметика або нотниця" О.Кониського (1863 р.) та ін. Вони будувалися на живому українському слові, близькому і зрозумілому дітям і дорослим.

Завдяки політичній і науковій діяльності кирило-мефодіївців на початку 60-х рр. відбулося пожвавлення української школи, почалося укладання та видання навчальних книг, зокрема Кулішевої "Граматки" (1859), Шевченкового "Букваря" (1861) та інших.

На жаль, у подальших десятиліттях в умовах Російської імперії українське шкільництво на Лівобережній Україні було заборонене і практично не розвивалося, а спроби щодо його відродження українською інтелігенцією деспотично присікалися російською владою засобами різних урядових та царських указів і циркулярів.

Суттєвим стимулом для розвитку української школи взагалі і літератури як навчального предмету зокрема були думки видатних діячів української культури і красного письменства. У своїх виступах, художніх і публіцистичних творах Т.Шевченко, О.Духнович, Ю.Федькович, Марко Вовчок, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, А.Свидницький, Х.Алчевська, М.Лисенко, Леся Українка та ін. гостро ставили питання про освіту і виховання рідною мовою, про вагомість української літератури в становленні підростаючого покоління в дусі гуманізму і патріотизму [37].

Дехто з письменників як, наприклад, О.Духнович і Ю.Федькович безпосередньо брали участь у складанні навчальних книжок, а видатний письменник, критик і літературознавець І.Франко відтворив у повісті "Борис Граб" благотворний вплив художньої літератури на виховання школярів. Крім того, І.Франко постійно тримав під своїм критичним поглядом розвиток методики української літератури в Галичині, особливо становлення нового підручникотворчого процесу з середини ХІХ ст. Роздуми критика про стан вивчення літератури у школах Галичини та перспективи його розвитку залишаються актуальними і зараз як для розвитку української педагогіки взагалі, так і для формування оновленої методики літератури зокрема.

Значний вплив на літературознавство і вивчення літератури в школі у кінці ХІХ-поч. ХХ ст. мали психолого-лінгвістичні ідеї О.Потебні, видатного українського мовознавця. У 50-90-х рр. ХІХ ст. він працював викладачем Харківського університету, досліджував проблеми загального мовознавства, фонетики, синтаксису, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії тощо. Значна роль у його творчості приділялась історії розвитку української мови, її будови тощо. На початку своєї наукової діяльності О.Потебня створив "Буквар" (1861 р.) для української школи.

Вчений досліджував психологію словесно-художньої творчості ("Із лекцій з теорії словесності", надрукованій у 1894 р., "Із записок з теорії словесності", надрукованій у 1905 р.). Він є творцем "лінгвістичної поетики". О.Потебня створив теорію психології