Захищаючи цей вид наочності, Т. Брайко писала, що „розуміння твору вимагає не тільки бачення конкретних образів, в так званому цілісному їх сприйнятті, але й у абстрагуванні”.

Найбільше розповсюдження в школі одержали синхроністичні таблиці, що співставляють події життя і творчості письменника, і картки з позначенням подій життя і творчості: (Т.Шевченка: Моринці, Кирилівка, Вільно, Варшава, Петербург: знайомство з Сошенком, Ширяєвська малярська школа; Жуковський, Брюлов, Академія, спроби пера; романтичні балади).

Широке використовується графічна наочність при систематизації теоретико-літературних знань учнів. Це схеми, що відтворюють розміщення героїв в творі, таблиці, які демонструють композиційні особливості твору.

Таким чином не тільки зоровий, наочний образ створений письменником, але й схема, таблиця, яка приходить на допомогу абстрактному мисленню, допомагають в закріпленні знань з літератури.

Слухова наочність. Вміння відчути і оцінити звуковий образ, створений письменником – необхідна умова повноцінного сприйняття твору, особливо поетичного.

У розпорядження вчителя повинна бути серія платівок „Шкільна фонотека”, „Голоси письменників”, „Спогади про письменників”, „Сторінки радіопередач”, а також платівки з піснями поезій, включених у шкільну програму: при вивченні творчості Л.Глібова будемо говорити не тільки про майстра-байкаря, але й тонкого лірика-пісняра. І як тут не послухати пісню „Журба”:

„Стоїть гора високая, попід горою гай,

Зелений гай, густесенький, неначе справжній рай

Тим гаєм в’ється річечка, мов скло вона блистить,

Долиною широкою кудись вона біжить”;

Так само будемо вивчати Т.Шевченка, і слухатимемо „Така її доля”, „Реве та стогне”, „Думи мої”; чи поезію Малишка, Симоненка, Ліни Костенко.

Музика і художнє читання розкривають широкі можливості для активізації процесу викладання літератури. Іноді платівки просто необхідні на уроках: особливо в середніх класах при вивченні казок – їх просто треба слухати.

Разом з тим не забуваймо, що платівка, магнітофонний запис по природі все ж таки є „вторинною” наочністю в порівнянні з живим вчительським читанням в плані встановлення контексту з аудиторією. Коли вчитель читає сам, він може перервати читання, зробити необхідне пояснення, коментарі, спитати, і головне – виразне читання вчителя і учнів має якісно інший характер у порівнянні з художнім читанням актора. Акторське читання може багато чому навчити, відкрити учневі, але й може подавити творчо-виконавські здібності учнів. І це однією із основних причин, що частина вчителів взагалі відмовляються від акторського читання, що теж є не зовсім розумним кроком. Слухова наочність теж вимагає від вчителя міри і такту.

Синтетичні засоби. Кіно і телебачення поєднують у собі зорову і слухову наочність, подають події в просторі і часі, відтворюють дійсність у зовнішньо схожих з нею образах. Великі можливості телебачення і кіно роблять їх особливо перспективними в навчальних цілях. Однако їх складність, особливо телевставок , зміст і тривалість яких не може регулювати вчитель, інколи і збільшують труднощі, які виникають перед вчителем на уроках з використанням ТЗН.

Вчителі критикують навчальні фільми за їх надмірну ілюстративність, розтягнутість (4-6 частин). Вони використовують тільки фрагментарно, виникають труднощі з композицією уроку, з відбором матеріалу.

Дуже добре, якби був певний набір навчальних фільмів – кіноекскурсій. На жаль, їх мало, і якості невисокі.

Є навчальні програми на телебаченні, і газета „Освіта” друкує програми, анонсує, а вчитель має підстроїтись під цей ритм.

Таким чином, можливості використання синтетичних засобів є, і ними треба користуватись, при тому не забувати, що уроки мають бути ефективними, а не ефектними.

Методика роботи з наочністю. Плануючи такий урок, вчитель перш за все визначає дидактичну функцію наочності на уроці. Для чого я її використовую, що вона дає дітям у розумінні матеріалу, поглибленні знань? Чому навчить?

В методиці літератури можна зустріти думку, про зразки з суміжних видів мистецтва доцільно використовувати тільки на підсумковому етапі вивчення твору.

Дійсно, ефективним, дидактично вивіреним буде урок-концерт після вивчення поезії Ліни Костенко; урок-інсценізація після вивчення драматургії Карпенка-Карого чи Франка.

Але це не означає, що ТЗН не варто використовувати на всіх етапах вивчення твору.

На вступному уроці переглянемо, наприклад, фільм чи фрагмент про Т.Шевченка, аналізуючи поезію, послухаємо грамплатівки, фрагменти з творів, а на заключному – урок-концерт, куди включимо як пісні у виконанні професійних колективів та акторів, так і власне учнівське виконання, покажемо ілюстрації картин Шевченка.

Таким чином різнобічно включимо учнів у світ поезій Т.Шевченка за допомогою багатьох видів мистецтва.

Так от, якщо дидактична мета, функція наочності не продумана, це може призвести навіть до зриву уроку.

Не варто допускати, щоб учні ототожнювали словесний образ і кіно образ (це з різних видів мистецтва). І такої небезпеки не буде, якщо вчитель спонукатиме співставляти фрагмент художнього твору і кіно твору. При цьому звернемо увагу на особливості засобів кіно мови, а потім побачимо, як письменник допомагає нам побачити образ, відчути динаміку з допомогою мистецтва слова (показовими в цьому плані будуть кіноповісті О.Довженка як сплав жанру епосу і кіно).

Відбір матеріалу. У відповідності з поставленим на уроці завданням вчитель відбирає матеріал і дозує його Не треба перебирати. Навчальний фільм на цілий урок перетвориться в розвагу.

Перед уроком з використанням ТЗН обов’язково учні повинні одержати завдання, щоб про них думати, проглядаючи, наприклад фільм.

Не слід перевантажувати урок всіма видами мистецтв: і картини, і музика, і кіно. Тоді нічого не залишиться від літератури.

Пам’ятаймо, що