Життєва необхідність централізованого контролю за розподілом паводкових вод Нілу неминуче вела до життєвої необхідності об'єднання країни. Наприкінці IV тисячоліття єгипетські номи об'єдналися у дві держави – Північне і Південне царство. Першим загальноєгипетським царем став Менес, що започаткував І Династію.

Свого апогею політична централізація Єгипту досягла в епоху Стародавнього Царства (чи Будівників пірамід). У жодній іншій країні Стародавнього Сходу, та й у самому Єгипті в наступні століття царська влада не була такою могутньою, як при будівниках пірамід. Сама природа подбала про те, щоб Єгипет розвивався як централізована держава. Єгиптяни, на відміну від народів Месопотамії, мали одну єдину водну артерію, Ніл, користуватися якою доводилося спільно, всіма номами, розташованими до того ж ланцюгом вздовж вузької річкової долини. В таких умовах політичне об’єднання країни могло відбутися лише під егідою одного з номів, а політичну стабільність могла забезпечити лише сильна монархія. Велика заслуга належала релігії, котра проголосила царя божеством.

Чому саме в Єгипті склався такий сильний культ царя ? Слід взяти до уваги, що в країні не існувало універсальних релігійно-етичних правил. Кожен ном, кожне більш-менш велике місто мало власну теологію, тому релігія у єгиптян не була консолідуючою силою, тож саме фапраон давав живе дихання суспільству, формував дух, душу, почуття єгиптян.

Царська влада в Єгипті спиралася на громіздкий урядовий і адміністративний апарат, який виконував не лише фіскальні, судові і поліцейські функції, а й здійснював контроль над виробництвом сільського господарства, піклувався про створення запасів зерна на випадок неврожаю, загалом керував економічним життям країни.

Виникнення в Єгипті централізованої деспотії супроводжувалося будівництвом великих царських гробниць, що їх греки називали пірамідами.

Найграндіозніші піраміди спорудили для себе фараони всесильної IV Династії Хеопс, Хефрен і Менкаура. Хуфу, якого греки називали Хеопс, спорудив Велику Піраміду близько 2590 р. до н. е. Велика Піраміда є найбільшою будовою в світі.

Царі Старого царства особливу увагу приділяли організації грабіжницьких воєнних операцій. Вони ще не мали звички приєднувати завойовані території до складу своєї держави, а просто повністю грабували їх. Тому єгиптянам доводилося одну й ту ж саму територію завойовувати по кілька разів.

Реставрація потужності центрального уряду близько 2040 р. до н. е. означала закінчення Першого Проміжного Періоду і початок нового періоду, Середнього королівства, яке існувало до приблизно 1780 р. до н. е. Столицею стало місто Фіви. Політична централізація Єгипту періоду Середнього Царства була значно слабшою, ніж в епоху Будівників пірамід. Тодішні фараони не мали такої повноти влади, якою користувалися їх попередники з III – IV династій, а часто навіть жили в обстановці двірцевих інтриг і змов, не могли розраховувати на вірність навіть найближчого оточення. Щоб почуватися безпечніше, фараони вербували своє оточення з людей неродовитих, аби тільки вони були слухняними, здатними до компромісів. Номова знать почувалася досить незалежною, стосунки між нею і фараоном були досить напружені.

В період Середнього царства фараони відновили завойовницькі походи в Нубію, Лівію та на Сінай, перетворили Східне Середземномор'я в єгипетську вотчину. Характер їхньої експансії був уже іншим, аніж за доби Старого царства. В період Середнього царства Єгиптяни стали приєднувати завойовані території до своєї держави. Вони будували на завойованих територіях, особливо в Північній Нубії, могутні фортеці, які служили плацдармами для організації нових походів. Сенусерт ІІІ побудував у Верхній та Нижній Нубії, біля другого нільського порога 12 таких фортець.

Починаючи з ХІІІ династії потужність Єгипту знову починає занепадати. З 1780 р. починається Другий Проміжний Період. Близько 1720 р. Дельту Нілу взяли під свій контроль кочівники – гіксоси. Єгипет розпався на дві держави з столицями в Фівах і Ксоїсі. Не дивлячись на те, що гіксоси не сприйняли культ Ра, вони не були повними варварами, Єгиптяни відмічали їх відмінні риси: це потужна кіннота і колісниці, складовий лук, що був більш ефективніший, ніж простій, і захисні обладунки для тіла. Після вигнання гіксосів у 1570 р. до н. е. у Єгипті починається новий блискучий період.

Розділ 3.

Нове царство в Єгипті; Палестина; Ассірія.

Період нового царства в Єгипті послідував за періодом панування гіксосів. Боротьба проти гіксосів сприяла внутрішній консолідації єгиптян.

Центром опору проти гіксосів стало місто Фіви. Яхмос І, засновник великої XVIII династії, прийшов до влади приблизно 1570 р. до н. е., і добився остаточного вигнання гіксосів з Північного Єгипту в 1567 р. до н. е. Після цього він завоював для Єгипту Нубію, що була колись корисною частиною єгипетської держави, оссобливо через наявність там золота. Після деякої боротьби проти незначних місцевих лідерів, які були не готові визнати його повноваження, Яхмос успішно відрегулював переформування національного уряду.

Історія нового царства протягом наступних 300 років характеризується міцним контролем центру над місцевою владою, відцентрових тенденцій практично не спостерігаємо. Аменхотеп І, син Яхмоса І ( 1546 – 1526 ) найбільше свого часу витрачав на внутрішні справи королівства. Тутмос І ( 1526 – 1508 ) розширив свій вплив далеко на Південь, а також здійснив похід в Малу Азію, до Євфрату, про що свідчить встановлена ним тріумфальна колона. Після смерті Тутмоса ІІ царська влада в країні потрапила до рук жінки. Царською короною заволоділа вдова Тутмоса ІІ, яка взяла собі красномовне тронне ім'я – Хатшепсут