Першу загальноєврейську державу створив, як це повідомляє Біблія, ізраїльський володар Саул, якого помазав на царство верховний жрець і суддя Самуїл. Саул консолідував єврейські клани для боротьби з філістимлянами, перемога над якими надихнуля євреїв. Однак всередині самого єврейського суспільства опозицію Саулу склали жреці на чолі з пророком Самуїлом. Невдовзі іудеї визнали Саула своїм царем. Так виникло Ізраїльсько-іудейське царство.

Давид захопив владу в результаті заколоту. Переможець поєдинку з Голіафом Давид привів Ізраїль до серії військових перемог. Він докладав зусиль, щоб зробити Ізраїль консолідованою нацією. У 995 р Давид оволодів Єрусалимом і зробив його політичною і релігійною столицею. Він створив чиновницький апарат, поділив країну на адміністративні округи, ввів оподаткування населення. Давид зберіг народне ополчення, однак розпочав формування професійного війська.

Соломон, один з синів Давида, управляв з 965 по 925 р до н. е. Одне з головних його завдань було завершення організації, яку так добре розпочав Давид. За царювання Соломона Ізраїльсько-Іудейське царство досягло вершин в своєму розвитку. Соломон закінчив побудову золотого храму богу Яхве, куди помістив ковчег заповіту. До будівництва храму були залучені фінікійські майстри. Соломон подбав про зростання посередницької ролі євреїв у міжнародній торгівлі. Він уклав вигідний союз з Єгиптом. Ізраїльсько-Іудейське царство дістало вихід до середземного моря.

Невдовзі після смерті Соломона держава евреїв розпалася на дві частини. Центром Іудейського царства залишився Єрусалим, столицею Ізраїльського царства спершу став Сіхем, а бльзько 875 р. до н. е. – Самарія. В обох єврпейських державах збереглися закладені Давидом і Соломоном форми політичного управління, однак в Іудеї політична обстановка була порівняно стабільною, а в Ізраїлі характеризувалася хаотичністю.

Імперія Ассирії.

Ашур-насір-апал ІІ ( 885 – 860 ) ймовірно повинен братися до уваги, як перший будівник імперії серед королів Ассирії. До його правління Ассирія відігравала значну роль в Месопотамії і Передній Азії, однак доти вона ще не набрала такої могутності. Його армія була озброєна найкраще на той час, використовуючи залізне озброєння. Головноє силою була винайдена ассирійцями важкоозброєна піхота. Баральєфи палацу в столиці Калах показують подвиги армії Ашур-насір-апала ІІ. Його син Салмана- сар ІІІ ( 858 – 824 ) вихваляв себе тим, що він переміг коаліцію дванадцяти сірійських царів в 853 р до н. е. на річці Оронт. Тір, Сідон, Іудея та Ізраїль стали сплачувати Ассірії данину.

Величезна військова здобич і данина поневолених народів дали можливість ассірійським царям здійснювати в країні грандіозні будівельні роботи.

Наступники Салманасара ІІІ свої військові зусилля спрямували головним чином на завоювання Урарту, проте вони ніяк не могли підкорити цю важкодоступну гірську країну. Урартські царі Аргішті І та Сардурі ІІ завдали ассірійцям ряд відчутних поразок. Невдачі у війні з Урарту, кілька неврожайних років, епідемії викликали серйозні внутрішні негаразди в Ассірійській державі.

На більш високий рівень потужності підняв Ассирію Тіглатпаласар ІІІ. Регулярна армія тепер перебувала на державному утриманні. Тіглатпаласар встановив чітке співвідношення між родами військ – піхотою, кіннотою та загонами бойових колісниць. Ядром війська служила тепер кіннота.

Тіглатпаласар ІІІ започаткував масове переселення завойованих народів на обезлюднілі окраїни держави. В 722 р. Тіглатпаласар ІІІ повністю завоював Ізраїльське царство.

Саргон ІІ ( 721 – 705 ) побудував нову столицю, Дур – Шаррукін, котра швидше за все не була справжнім містом, а більше комплексом палаців. Сіннахеріб ( 704 – 681 ) зробив столицею імперії Ніневію. Ассархаддон ( 680 – 669 ) спромігся підкорити весь Єгипет (670) однак втримати надовго його не вдалося і в кінці управління Ассархадона Єгипет знову здобув незалежність.

Ашшурбаніпал ( 668 – 633 ) був фактично останнім видатним царем імперії. З поміж інших царів Ассирії він відрізнявся тим, що був освіченим, цінував культуру і мистецтво. Джерела повідомляють, що Ашшурбаніпал знав мови стародавніх Вавілонян і шумерів. Він зробив велике зібрання клинописних табличок та інших писемних матеріалів, яке називають "бібліотека Ашшурбаніпала". В зовнішній політиці він нічим не відрізнявся від інших царів Ассирії. Так, закрема еламські написи повідомляють про жорстоку розправу військ Ашшурбаніпала над жителями Еламу.

Після правління Ашшурбаніпала Ассірія втрачає свою політичну могутність. Проти неї об'єдналися дві найпотужніші на той час сили – халдейський Вавілон і Мідія. Набопаласар Вавілонський і Кіаксар Мідійський у 612 р. взяли столицю Ассірії Ніневію у 612 р. Після 608 р. Ассірія була поділена між Мідією і халдейською Вавілонією.

Розділ 4.

Культура Близького Сходу і Єгипту; Перські завоювання.

На час піднесення Персії мистецтво управління було добре розроблене. Психологічні методи підтримки влади були відомі. Особа правителя підтримувалася за допомогою таких ідей, як аура божественості і роль консолідуючої сили, що об'єднувала весь народ. Вірність людей державним діячам гарантувалася можливо частково рафінованим тероризмом, частково зв'язком релігії з урядом, частково наданням захисту проти небезпеки ззовні і утисків від співгромадян.

Релігія і держава співіснували і були тісно пов'язані між собою протягом всього періоду, що ми розглядали. Особистої відповідальності людини перед богом ще не було. Була розроблена космогонія, або теорія створення всесвіту. Природа богів і їх відносини між собою часто були дуже подібними в багатьох народів. Так, у всіх народів були свої Бог неба, або батько богів, бог моря, бог бурі, богиня родючості, бог пекла, богиня кохання. Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній уяві воскресала