Іншою важливою особливістю нового віку, була нова політична система, винайдена греками. Міста поліси були справжніми містами і водночас суверенними державами, часто дуже скромних територіальних розмірів. Таких полісів налічувалося декілька сотень.

Великий рух грецької колонізації почався 750 р. до н. е. і активно продовжувався і після 650 р. до н. е. Спочатку колонії засновувались спонтанно, пізніше заснування колоній стало мати систематичний характер.

Колонізація мала свій комплекс причин. Спочатку це була вимушена еміграція, пов'язана з недостатком землі, що була придатною для обробітку. Колоністи також покидали Грецію внаслідок перенаселення, поразок військових чи соціальних, в пошуках нової сировини, для розвитку торгового капіталу, пошуку ринків збуту товарів.

При відправленні ойкіст аба фундатор, що обирався як керівник, йшов до Дельф, щоб спитатися оракула про сприятливі можливості для нового поселення. В обов'язки ойкіста входило також вибір маршруту плавання і поділ між колоністами земельних ділянок на місці нового поселення. Часто ойкісти приймали участь у виробленні нових законів колонії. Були міста, що заснували найбільшу кількість колоній, такі як Корінф, Мілет, Халкіда.

Колонії ставали повністю самостійними державними утвореннями, які зовсім не були залежні від міста-засновника. Вони мали свій уряд, законодавство, армію. Так створювалися нові поліси.

Лідером західного напрямку колонізації був Корінф. Найбільша кількість міст була створена на острові Сіцилія та в Південній Італії. Найважливішою колонією, заснованою Корінфом на Сіцилії, були Сіракузи (735), де була дуже зручна гавань і прекрасний сіцілійський грунт. Колоністи уникали східного узбережжя Італії, так як там гірські хребти дуже близько підходили до берега. Міста були засновані на західному узбережжі Італії, одним з найпівнічніших з них був Неаполь. В південній Італії та Сіцилії було так багато грецьких міст, що цей регіон може бути названим "Америкою Греції". Однак італійські греки залишали греками як нація, зберігши мову, релігію, культуру і відрізняли себе серед іншого населення Італії. Акрагант в Сіцилії і Посейдонія в Італії є двома грецькими містами заходу, що чиї залишки найкраще збереглися. Найбільш цивілізовані народи, з якими греки контактували на Заході, були етруски і карфагеняни.

Результати колонізації.

Велика грецька колонізація мала величезне значення для самої Греції, а не тільки для її колоній. Рух колонізації повинен був набагато збільшити загальне число греків. Люди переселялися до земель, що були набагато родючішими, ніж старі, створювали прекрасні пункти торгівлі, комерції. Колонізація сприяла змінам в суспільному житті. Проста, незаможна людина могла реалазувати себе, покращити свій статус, піднятися із нижчіх прошарків у вищі. Як і заможні, так і бідні могли скористатися новими можливостями.

Період ранньої грецької тиранії був коротким. Всі тирани були представниками родової знаті. Тирани були лише в тих містах, які перейшли на ринкові відносини. Джерела повідомляють, що тирани були надзвичайно популярні. Найбільш популярними були правителі Корінфа, Мегар і Сікіону. Вони були безкомпромісними по відношенню до родової знаті, стимулювали ріст комерції і бізнесових відносин. Найвідомішими правителями Корінфа були Кіпсел і Меандр, за яких місто вийшло на більш високий рівень торгівельної потужності. Саме в Корінфі вперше побудувати трієру, яка потім отримала поширення у всьму грецькому світі.

В Корінфі тиран Кіпсел прийшов до влади перед 650 р. до н. е. і змістив пануюче угрупування Бакхіадів. Його син Періандр був тираном від 627 до 586. Він здійснив будівництво каналу через Істмський перешийок.

Орсагор став тираном Сікігону близько 650 р. до н. е. і заснував династію, що збереглася протягом сторічча.

Тирани мали позитивне значення в історії Греції тим, що вони знищили панування старої аристократії, сприяли розвитку торгово-економічних відносин.

Розділ 7.

Спарта і Афіни в Новий Час.

Спартанці своє походження ведуть від дорійців, що прийшли на Пелопонес в кінці Мікенських Часів, близько 1100 р. до н. е. Місцеве населення – ахейці – злилися із завойовниками. Щоб тримати місцеве населення у покорі, дорійці створили свою суспільну систему, яку називають "спартанською". Дорійці ввели колективне володіння територією. Здійснили поділ землі на абсолютно рівні ділянки з абсолютно рівною кількістю населення. Реформували Раду Старійшин. Ці процеси тривали один – два сотні років, однак спартанська традиція зводить їх до реформи Лікурга у VIII ст. до н. е. Метою було не допустити розвиток ремесла і торгівлі, законсервувати інститути родової власності на землю. Це їм вдалося. У VIII ст. Спарта в ході двох дуже затяжних Мессенських воєн повністю підкорили собі Мессенію – сусідню область, що була на заході від Лаконіки. В ході цих воєн остаточно сформувалася спартанська знать, що зберігала свою владу шляхом військової диктатури. Суспільні відносини були законсервовані. Землю заборонено було ділити чи продавати.

Самим спартанцям було категорично заборонено займатися сільською діяльністю. Кожен спартанець мав по 20 – 25 рабів, яких ми називаємо "ілоти". Вони мали відносну волю. Працювали на полях, виплачували "оброк", що складав половину врожаю. Рештою вони розпоряджалися за власним бажанням. Серед ілотів навіть траплялися багаті люди. Однак становище ілотів було жахливим. Плутарх писав, що раби в Спарті були найбільш рабськими. Права на ілота мав кожен спартанець, вони повинні були виконувати волю кожного з них.

Спартанці весь час боялися повстання. Зброю ілотам ностити заборонялося, ілот зі зброєю карався на смерть.

Спарта була відкрита для сусідів, тому треба було відгородити себе від навколишнього світу. Тому частина місцевого населення була перетворена на "перієків". Вони жили на кордонах держави. Перієки володіли землею, ремеслом, торгівлею, платили незначну данину. Вони мали бути старожилами Спарти.

В