Як даль врізається в бездонний океан

Я сонце споглядав у пострахах містичних

Що зблисло згустками фіалкових промінь

Буруни злі немов актори драм античних

Віконничий свій дрож котили в далечінь

Проте у фіналі вірша «п'яний корабель» постає втомленим та знесиленим від бурхливого й жорстокого життя, самотнім, відкинутим і забутим усіма.

У бухтах спутаний весь травами морськими,

Я шквалом кинутий, де й птиці не знайти,

Звідкіль ні монітор, ні парусник не здійме.

Розбитий мій каркас, сп'янілий від води...

(Переклад М. Терещенко)

Він більше не може повернутися до своїх шалених мандрів і живе лише спога-дами, однак ні про що не шкодує і знає, що ніколи б не міг повернутися до колиш-нього спокійного та узвичаєного існування.

Таким чином, в зачарованості Рембо, якого Поль Верлен назвав «подорожнім у черевиках, підбитих вітром», вільним життям волоцюги-мандрівника водночас міс-тяться роздуми про виснажливу за такої волі безпритульність без керма та вітрил, що врешті-решт заводить у тупик Жага свободи, захоплення стихією моря і в той же час страх перед нею, усвідомлення своєї внутрішньої відчуженості від усього оточуючо-го, сталого, стабільного — все це втілилося в маленькій «одіссеї» Артюра Рембо.

Але навряд чи така доля виглядає жалюгідною, адже п'янка мить свободи іноді дорожча за цілу вічність у рабській покорі та в полоні загальноприйнятих звичаїв. І «корабель» Артюра Рембо має право пишатися своїм коротким тріумфом. Його неза-бутнім враженням повнокровного життя стійкості та гордій силі можна по-справжньому позаздрити.

Сонет «Голосівки» побудований як низка асоціацій ліричного героя. Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя. Так, звук «А» асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках — символом усього віджилого, непотрібного. Звук «Е» пов'язується з білим кольором, прадавньою чис-тотою льодовиків «І» символізує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті «У» вті-лює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість «О» асоціюється з синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.

Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрас-ту чорний — білий (духовна смерть — вічне буття), червоний — зелений (при-страсть — мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов'язано, одне краще віддзе-ркалює інше.

«Голосівки» вражають своєю динамікою, розмаїттям образів і почуттів, зміна-ми інтонацій, що допомагає авторові відкрити багатогранний світ людських відчут-тів, вражень, асоціацій. Експерименти А. Рембо продовжили наступні покоління сим-волістів, шукаючи таємничий зміст у царині звуків і дивовижних образів.

Найважливіша праця символістського періоду творчості Рембо — книга віршів у прозі «Осяяння» (1872-1873). Верлен назвав «Осяяння» «феєричними пейзажами». У творах цієї збірки Рембо не розповідає, а лише натякає, добираючи метафори на основ складних зорових асоціацій, створюючи фантастичні образи, які вражають, приголомшують.

Останній твір Артюра Рембо — це прозова книга «Сезон у пеклі» (1873). Вона являє собою сповідь поета, який розчарувався в магічній силі поетичного образу-символу і вирішив відмовитися від поезії.