якої підноситься сріблясто-блакитна фігура ангела з розпростертими крилами, диктуючого текст Євангелія. У картині як би зримо відчуваються тони звучного божественного слова, чому сприяє дивно красивий пейзаж із звивистою морською затокою, що нагадує річку, що широко розлилася. І раптом серед цієї утихомиреної природи, по сусідству з натхненним чином Євангеліста глядач бачить в куточку якусь дивну істоту — полуптіцу-напівкомаху з людською головою. І хоча цей біс здатний лише на дрібні капості, гідні пустуна з початкової школи: він задумав стягнути письмовий прилад святого, що лежить поряд з ним на землі, це дрібне капосне створення — передвістя тих численних чудисьок, які заполонять кар твані Босха пізнішої стадії зрілого періоду. В основному це монументальні триптихи — «Страшний Суд», «Сад земної насолоди».
Саме подібні картини зробили особливо популярним ім'я Босха у наш час, часто убачаючого в ньому далекого передвісника сюрреалізму. Разом з релігійними сюжетами на стулках, вирішеними відносно традиційно (Рай із створенням людини, Пекло з його покаранням), в головних частинах триптихів з'являються численні фантастичні гротески. Епізоди, повна краса і поезії, є сусідами з сценами насильства, жорстокості і вади, а фігури людей перемежаються зі всякого роду чортовиною і монструозними гібридними утвореннями, майстерно складеними з частин тварин, рослин, мінералів і рукотворних предметів. Композиції Босха, особливо такі як «Страшний суд», «Сад земної насолоди», «Віз сіна» подібні якимсь неймовірним алхімічним лабораторіям, повним метаморфоз, що рояться. Фольклор, алхімічні і астрологічні повір'я, позднесредневековая містика, що підготувала Реформацію, є сусідами тут химерно і парадоксально, проте виразно проступають і нові, ренесансні ідеали: їх видно і в загальному панорамічному обхваті прекрасного в основі своїй всесвіту, і в тому центральному положенні, яке займає тут допитлива людська думка, для тренування і виховання якої і споруджені всі ці пугающе-прельстітельниє лабіринти (справжнім уособленням героїчної думки виступає св. Антоній в лісабонському триптиху — маленька фігурка святого, що осоромив зло в серії смертоносних спокус, займає центральне положення в триптиху, будучи осереддям розуму серед інфернальних страховищ).
Вже зрілим Босх створив «Віз сіна» - трьохстулковий вівтар, призначений швидше для роздумів, ніж для молитви. Вибір сюжету Босху підказало старе нідерландське прислів'я: «Мир — стіг сіна, і кожен прагне схопити з нього скільки може». Серед мирного і цілком реального пейзажу розвертається абсолютно безглузде життя людей, гнаних жаданням наживи і задоволень. Все людство виявляється у владі злих сил, і за возом з сіном поспішають не тільки прості люди.
У цьому вівтарі голе відчуття реальності сплавляється з алегоричністю. Люди на вигляді цілуються і музичать між ангелом і яким те диявольським створенням; фантастичні істоти ваблять віз, а за нею радісно і покірно слідують тато, імператор, прості люди: забігають вперед, кидаються між колесами і гинуть, роздавлені. Пейзаж же вдалині не фантастичний і не нечуваний. А треба всім – на хмарі – маленький, здійняв руки Христос.
Оповідання відкривається сценою битви на небесах і повалення повсталих ангелів (у верхній частині лівої стулки). Нижче глядач бачить райський сад, а також сцени
створення Єви, гріхопадіння, вигнання Адама і Єви з раю.
Центральна частина триптиха зображає земний мир. Середину композиції займає величезний віз, навантажений сіном. На мові прислів'я, яке обіграє Босх, сіно означає недовговічні спокуси миру: влада, багатство, почесті, насолода. У згубну гонитву за сіном залучаються представники всіх станів: у натовпі серед одягу простолюдинів мелькають шоломи воїнів, мантії учених, франтівські наряди знаті, корони, папська тіара; розвіваються стяги німецького імператора і французького короля; черниці під пильним наглядом огрядної ігумені діловито набивають сіном мішок, мабуть розраховувавши спожити це добро на користь Святої Церкви. Віз з сіном рухається немов тріумфальна колісниця мирської суєти. Його колеса безжально тиснуть захоплених зненацька невдах, а на возу розташувалася компанія безтурботних мазунів долі: що досягли межі своїх бажань, вони не помічають що у віз на якому вони так затишно влаштувалися упряжені мерзенні страховища з риб'ячими, жаб'ячими, щурячими мордами. Ця нечисть захоплює віз, а з ним і весь натовп прямо в пекло, зображене на правій стороні триптиха.
Зовнішні поверхні бічних вівтарних стулок представляють скромну, майже буденну сцену: утомлено бреде по дорозі виснажений обірваний мандрівник. (Для сучасників Босха дорога була символом земного життя.) На кожному кроці він бачить зримі прикмети торжествуючого зла: шолудивий песик злобно гарчить на нього; вороняче кружляє над падаллю; в глибині зображення — розбійники обнишпорюють перехожого; на горбі вдалині скоюється страта. І тут же, не звертаючи на все це анінайменшої уваги, пара безтурботних поселян відважно танцює під акомпанемент волинки...
Розкритий вівтар виявляє глядачу той же образ грішного миру, але вже в розгорненому і поглибленому вигляді. Тема дороги-життя і тут зберігає своє значення, але тепер Босх малює весь шлях земної історії — від зародження світового зла (коли сатана підняв бунт проти Бога) до кінця земного світу.
Задум «Воза сіна» глибше і ширше за буденне значення прислів'я: крізь ярмаркову суєту тут проступає гармонійний лик миру. Фоном для сцени ділення сіна служить прекрасна долина: величавий спокій природи протиставить галасливій і безплідній суєті людей. Глядач, спочатку збитий з пантелику строкатим видовищем першого плану, насилу розрізняє в порожніх небесах самотню фігуру Христа. Віз, переповнений сіном, безцеремонно оспорює у Христа центральну роль в композиції. Здається, перевага на стороні воза: його громада заповнила собою всю середину композиції. Але ця перемога ілюзорна: ще мить – віз зсунеться, і