Нічого конкретного не було сказане про картину «Вівтар Св. Антонія». Але ретельно, детально вивчивши творчість Босха я дійшла висновку, що ця серія картин відноситься до зрілого періоду. Оскільки для нього характерна страхітлива монструозність, в той час, як в пізній період свого творчість Босх звертався більше до картин з реального життя.

Це один з його улюблених сюжетів — «Спокуса святого Антонія», де відлюдника облягають дияволи. Босх населяв свої картини легіонами маленьких повзаючих, страховидних тварюк, у яких найнеймовірнішим чином сращени частини плазунів, ракоподібних, лускових, панцирних, зябрових і невідомо яких істот з додаванням ще рослинних і неорганічних елементів: уламки глеків, щити, шоломи, голки. Зовсім страшно стає, коли у цих монстрів помічаєш і людські частини тіла. Вся ця кунсткамера бісовий, дивовижних «міхурів землі» значно відрізняється від середньовічних химер: ті були велічавєє і далеко не так зловісні.

«Вівтар Святого Антонія» присвячений святому відлюднику, що жив в 3-4 столітті в Єгипті. Антоній почитав як захисник від пожеж і лікарює хвороб. Житіє святого розказує про те, що на початку свого подвижництва Антоній неодноразово був спокушаємо бісами.

Дійсність предстає суцільним кошмаром, втрачається відмінність між живим і неживим, тіло відьми перетворюється на стовбур трухлявого дерева, з глиняного глека зростають кінські ноги, обскубений гусак жадібно п'є, опустивши у воду безголову шию, горб виявляється велетнем, що стоїть рачки, а птах або риба — літальною машиною або човном.

У центрі композиції — уклінний Антоній з підведеною в благословенні рукою. Антоній не відає страху, його віра тверда і міцна. Він знає, що ці монстри, позбавлені внутрішньої сили, не зможуть здолати його. Спокійну і строгу особу Антонія звернено до глядача. Він як би говорить йому: «Не бійся». Босх, як ніхто інший, зміг виразити безпідставність світового зла: зверху яскраве, страхітливе розфарбовування, а під нею нічого немає.

Прямо перед відлюдником підноситься напівзруйнована башта, в глибині якої, біля підніжжя хреста, видніється фігура Христа. Вона майже непомітна, але це — смисловий центр триптиха: на Христа дивилися з надією і вірою всі, хто молився перед цим вівтарем. Серед примар і кошмарів, в самому пеклу Рятівник не залишає віруючих в Нього. Він повідомляє Антонію спокійну переконаність в постійності добра, святий же передає її глядачу.

«Страшний суд» - одна з найбільших за розмірами робота Босха і одна з самих закінчених і відвертих за змістом. Сюжет не потребує пояснень. Кожен сучасник Босха, будь то довірливий неписьменний селянин або освічений бюргер, ймовірно, зрозумів би значення майже всіх деталей і беззастережно прийняв на віру головну ідею, деякі образи по своїй новизні, напевно, показалися б йому занадто лякаючими і гнітючими. На цю тему було створено немало картин, відмінних великою силою художньої дії, але жоден художник, ні до, ні після Босха не володів такою творчою енергією і здатністю утілювати лякаюче невідоме в такі фантастичні образи. Це особливо видно по зображенню мешканців пекла. Якщо сучасники Босха вважали, що художник своїми очима бачив цих чудовисьок з Пекла, а потім точно зобразив їх (а в Середньовіччі подібна можливість нікого не здивувала б), то вони, поза сумнівом, були переконані, що такого Пекла потрібно уникнути за всяку ціну. На картині неодноразово показані всі смертні гріхи; дуже багато еротичної символіки.

Найвідоміше і загадковіший з творів Босха — Триптих «Сад насолоди» був створений на початку XVI сторіччя. У 1593 р. його придбав іспанський король Пилип II. Картина відноситься до кінця зрілого періоду творчості Босха.

Босх узяв за основу традиційний для Нідерландів того часу тип трьохстулкового вівтаря і використав ряд канонічних тим (створення світу, рай, пекло). Проте результатом його роботи став твір глибоко оригінальне, що не має аналогій в мистецтві попередників і сучасників майстра.

Розміри триптиха досить великі (центральна його частина — 220 Х 195 см, бічні стулки — 200 Х 97 см кожна), і глядач, наближаючись до нього, як би занурюється з головою в цей химерний багатобарвний світ, прагнучи осягнути таємне значення, укладене в його хаосі. Окремі фігури і сиени об'єднані не внутрішньою логікою оповідання — між ними існують символічні зв'язки, значення яких доводиться шукати за межами зображеного на картині простору.

Босх створив дивне, фантасмагоричне видовище – «Сад Земної Насолоди». Тут знову виникають міріади дивних і хворобливих створень. Але тепер на зміну Антонію з'явилося все людство. Дрібний, дробовий, але одночасно нескінченний і тягнеться ритм рухів маленьких рухомих фігурок пронизує картину. У все темпі, що прискорюється, судорожному, мелькають химерні пози, жест, обійми, мерехтливі крізь напівпрозору плівку міхура, яким розпустилася гігантська квітка; перед поглядом глядача проходять цілі процесії фігурок – страшних, повчальних, відштовхуючих, веселих. І їх множина володіє певною системою. Ярусами нашаровуються зображення, і перший ярус, хаотичний, зміняється іншим, де фігури вже включаються в зловісний і неухильний круговий рух, а той, у свою чергу, третім – в якому загрозливо панує симетричні нерухомі утворення незбагненної природи.

Триптих умовно названий по головній його частині, де зображене якесь містичне чистилище плоті і духу, загадковий Сад Любові, займаючий серединне положення між раєм на лівій стулці і пеклом на правій; барвиста строкатість, манірна манірність, властиві придворним гобеленам, в плавному спіралевидному ритмі перетворяться у відчуття вольного ширяння духу, з пташиного польоту споглядаючого