Стилістичні особливості перекладу художніх творів

Надзвичайна зацікавленість процесом перекладу й особлива актуальність перекладознавства в контексті гуманітарних наук зумовлена цілою низкою причин. Передусім величезним розмахом перекладацької діяльності у всьому світі, інтенсивним розширенням міжмовних, міжлітературних і міжнародних зв’язків. Той факт, що українська та англійська мови перебувають у відносно тривалому й плідному культурно-історичному контакті, є передумовою для порівняльних досліджень.

Як відомо, англійська і українська мови належать не тільки до різних гілок індоєвропейської родини мов (перша — до германської, друга - до слов'янської), а й до різних структурних типів мов: перша — пере-важно аналітична мова, де граматичні відношення у реченні передають-ся вільними граматичними морфемами, а друга — флективна мова, де граматичні значення й відношення передаються за допомогою зв'язаних граматичних морфем — флексій. Саме розбіжності в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і становлять труднощів при перекладі.

Практична діяльність перекладача пов’язана з проблемами, які можна назвати власне стилістичними. Йдеться про ті випадки, коли свідомо використовуються виражальні засоби, щоб зробити текст образним і яскравим, домогтися значного емоційного впливу на читача. Цієї мети можна досягти, вживаючи лексичні образні засоби і стилістичні прийоми, а також шляхом особливого поєднання фраз чи речень.

З лінгвістичної точки зору мовленнєві жанри мають багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії. А перекладач повинен добре знати особливості жанрів мовлення в англійській і українській мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.

Емоційністю, експресивністю, естетичною вмотивованістю мовних засобів, образністю характеризуються всі жанрові різновиди художньої літератури – епос, лірика, драма.

Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури використовуються елементи всіх стилів. Усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.

Для багатьох контекстів існує достатня кількість нейтральних та емоційних слів, що дає можливість автору точно висловити всі відтінки і розставити акценти. Одна людина може бути описана як „друг”(friend) або як „товариш”(comrade), „колега”(colleague), „приятель”(chum), „наперсник”(confidant). Людина залишається тією ж самою, а враження читачів змінюється залежно від слова, яким скористався автор. Цей приклад підтверджує те, що головна мета використання письменником емоційних слів полягає в тому, щоб дати вже готову інтерпретацію і, таким чином позбавити читачів можливості робити самостійні висновки. Деякі читачі навіть не зрозуміють, що мала місце маніпуляція; інші розгадають намір автора і почнуть внутрішнє опиратися не тільки особливостям емоційного стилю, а й всім твердженням; треті ж побачать в цьому тільки забавну інтелектуальну гру. Таке твердження як „Вона все ще закохана” є не емоційним, а нейтральним, фактичним, денотативним. А коли кохання висловлюють таким чином:

She is in love, the naive, besotted fool. (Вона закохана, наївна, одурманена дурепа.), тоді можна впевнено казати, що слова “naive”, “besotted fool” – вживались для того, щоб пробудити емоції.

На лексичному рівні стиль художньої літератури широко послуговується словами з переносним значенням, що стають основою тропів, емоційно забарвленими словами, фразеологічними одиницями, фольклорними джерелами, прислів'ями і приказками.

Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотвірні, морфологічні й синтаксичні засоби мови. Звукопис у поезії новотвори і суфікси емоційної оцінки, проекція граматичних категорій на семантику тексту, введення звертань, обірваних речень, слів-речень - усе це створює не лише естетичний смисл, але й чималі труднощі під час перекладу.

Розвиток науки та техніки у теперішній час неможливо уявити без широкого обміну інформацією між людьми, що говорять різними мовами. Збільшується обсяг нової інформації, а разом з ним й потреба у перекладах для її обробки.

Переклад має довгу історію. Він з’являється ще у ті далекі часи, коли прамова почала розпадатися на окремі мови і виникла необхідність у людях, що знали кілька мов і могли виступати в ролі посередників при спілкуванні представників різних мовних суспільств. Проте, з ряду причин, зокрема, у силу його міждисциплінарного характеру, переклад оформився в самостійну науку лише на початку XX сторіччя. В умовах розширення міжнародних зв’язків і обміну інформацією перекладознавство стрімко розвивалося і тепер користується статусом самостійної наукової дисципліни та має свою теоретичну базу, концептуальний апарат і терміносистему. Взагалі, переклад — це перетворення повідомлення на вихідній мові в повідомлення на мові перекладу. Точний переклад, по визначенню, неможливий вже в силу того, що різні мови відрізняються як граматичним складом, так і просто кількістю слів, не говорячи вже про розходження культур, що теж може мати вплив на засіб і результати перекладу. Передбачається, що перекладач в однаковій мірі володіє як вихідною, так і перекладною культурами. Але це далеко не так, і в більшості випадків перекладач дуже приблизно оцінює, а отже, і перекладає ті або інші елементи або цілі категорії вихідного тексту, у порівняльно – культурному плані.