“Хто ми такі, звідкіль, чого й за чим?” (Художньо-філософський світ збірки Богдана Кравціва “Під чужими зорями”).

Збірка “Під чужими зорями” стала початком нового етапу життя, а як наслідок і творчості Богдана Кравціва. Ностальгія, біль за втраченим, страх перед невідомим і знову ж таки “шукання шляхів поетичного вислову”, (і як на мене, то не тільки поетичного, а й особистісного, суспільного, політичного), - наскрізні мотиви збірки поета. Найбільш слушними є думки Т. Салиги, який визначає збірку “Під чужими зорями” як “поетично-філософський щоденник душі політично активного українського патріота – емігранта, який рятуючись від сатанинського сталінського терору, опинився в тогочасній Європі, де вже стугоніла друга світова війна” [6, 24]:

Одбиті від порогів рідних дому,

Від рідної одірвані землі,

Заметені в чужину невідому

Як в осінь буревійну журавлі...

(“З колядою”)

Опинившись на чужині, Б. Кравців дистанціювався від українського громадського життя, що набирало все більших і більших обертів, оскільки боявся примусової репатріації. Про це ми дізнаємось зі спогадів Ю. Шереха “Я-мене-мені... (і довкруги)”, а також з поезій ранньої еміграції, де дуже часто й гостро звучить мотив самотності, туги, тяжкої долі емігранта:

В ті дні – як гірко, зимно й холодно

Самому на чужині – як набридне

Дешевих слів і покликів вино –

Як зломізерні емігрантські злидні

Гризтися стануть, як щурі – й дано

Нам буде і брехню, і глум, і бридні,

І їдь єхидну, зради ржавий ніж,

Сприймати від одурених невіж!..

(“Євшан-зілля”)

Тому нічого не залишається в поета окрім поезій. Які є для нього островом надії, наснаги, сили. Кравців читає поезію (особливо захопився поезією Рільке, переклад якої й здійснив у 1947 році виходить збірка ”Речі й образи”), пригадує. Ці спогади переносять на Батьківщину, до витоків й основ його поетичного таланту, до тих звитяжних подій, свідком і учасником яких він був. І візії ці як “посмак той терпкавий” полину, “як зілля те євшан” ятрань і рвуть поетову душу, особливо тут “під зорями чужими”, де так потрібне рідне слово і підтримка, і автор повертається “в юнацькі дні колишні” до творчості М.Рильського, аби почерпнути з його досвіду.

Цей вибір не є випадковим, оскільки Б.Кравців як і більшість тогочасних західноукраїнських поетів формували свій поетичний талант “під впливом українсько-радянської поезії 20-х років. Зовнішні впливи були загалом не дуже помітні й дещо запізнілі (Бодлер, Рембо, Рільке)” [1, 21]. Суголосність поетичних настроїв й мотивів з Рильським зустрічаємо не тільки в творчості Богдана Кравціва, а й в інших поетів, зокрема С. Гординського, читаючи його поему “Сновидів” “з її граціозним віршем, переданою легкою самоіронією і ненав’язливою дидактикою, мимоволі згадуєш поезію молодого Максима Рильського...”[1, 20]. Про вплив Рильського на формування поетичного світогляду галицьких поетів висловився і Є. Пеленський: “До 1929 р. галицькі поети багато завдячували тамтим. Спершу виховувались на віршах Загула й других поменших поетів, потім уже й до Тичини “доросли” – значить, могли писати під його впливом. Його, Рильського й інших.” [4, 10].

Кравців і не приховує свого захоплення і творчого навчання в Рильського, тому й не випадковою є назва збірки. Т. Салига у передмові до збірки “Поезії” зазначає, що “Б. Кравців свідомо йшов до М. Рильського, як і М. Рильський свого часу до К. Гамсуна” [5, 23]. Але за емоційним навантаженням, поетичною наповненістю, філософським осмисленням і строфічною довершеністю поезії збірки “Під чужими зорями” щодо “околичного відчування”1 відрізняються від віршів першого періоду (збірки “Дорога”, “Промені”, “Сонети і строфи”).

Поетично необхідним і світоглядно зумовленим є вибір і жанрової форми – октава, з її чіткою строфікою, жорсткою схемою римування, але значно ширшим простором для вираження думки ніж сонет, стала для поета яскравим вираженням його таланту.

Творча еволюція Б. Кравціва в напрямі “неокласиків” розпочалася з виходом у 1933 р. збірки “Сонети і строфи”. В якій весь поетичний хист був спрямований на вдосконалення версифікаційної техніки, що не раз відзначали Маланюк, Тарнавський, Слабошпицький. Кравців настільки захопився доведенням до досконалості форми, що вона стає домінуючою над “поетичною образністю”, це зауважив М. Слабошпицький: “його слово вживається здебільшого в своєму автологічному значенні, головне тут для автора – техніка, версифікація” [7, 96]. Помітив, але не закцентував на цьому, бо мав на меті зосередити увагу на “добрих її творчих результатах”, і Є.Маланюк. Але й наше завдання полягає в іншому – показати поетичний шлях Кравціва від вдосконалення форми до глибокого поетичного вираження, чого йому вдалося досягти в збірці октав “Під чужими зорями”.

Вибір октав був також зумовлений поетичним впливом М. Рильського, а саме поемою “Чумаки”, яка вважається “класичним взірцем октави” в українській літературі [3, 519], в чому був впевнений уже тоді Б. Кравців:

_____________________________________________________________

1 М. Рильський, пояснюючи своє суголосся з К. Гамсуном, писав: “Певна річ – світогляд “Осінніх зір” різниться од мого теперішнього відчування околичних явищ” [5, 476].

“То “Чумаків” солодких восьмистих

Сп’янив мене в юнацькі дні колишні,

Розквітлі щасним чаром днів простих

І слів сопілчастих, як цвітом вишні... ”

(“Євшан-зілля”)

Кравців виявився здібним учнем, досконалість форми просто вражає, поет чітко дотримується п’ятистопного ямба, усталеної схеми римування (абабабвв) з обов’язковим чергуванням окситонних і паракситонних клаузил. Опановуючи нову для себе жанрову форму, автор не тільки відшліфовує версифікацію, а й вдосконалює поетичне вираження. Потрійні рими відтворюють плавність переходу думки, показують хід поетичних асоціацій, які акумулюються і виражаються в кінцевому двовірші своєрідним узагальненням, підсумком чи сентенцією, повні емоційністю, схвильованістю