Заповіт

"Заповіт" написано 1934 року (друга редакція - 1955 рік). Тоді ж його було виконано в Києві. За два твори на теми з поезії Великого Коб-заря Людкевичу присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Зауважимо, що "Заповіт" Шевченка завжди приваблював ком-позиторів. До нього звертався молодий Лисенко, ще раніше напи-сав велику хорову композицію "Завіщанє" М. Вербицький; широко-відомою стала пісня на ці слова Г. Гладкого. У XX столітті згаданий вірш ліг в основу творів Стеценка, Ревуцького, Лятошинського, Вериківського. Кантата «Заповіт» за однойменним віршем Шевченка, написана для хору з оркестром, з'явилася у 1934 році, до 120-річчя з дня народження великого поета. Нову її редакцію композитор здійснив вже в 1950-і роки, тоді ж вона прозвучала па повну силу. Уславлення поетом краси рідної землі і вболівання за її долю, хвилюючий пафос закликів до боротьби за волю, мрії про нове життя втілені в музиці в єдиній лінії драматичного наростання і залишають незабутнє враження. Тут знову використо-вується наскрізна форма; музика, підкреслено лаконічна, зібрана, епізод за епізодом розкриває зміст тексту через контрастні зіставлення, водночас продовжується цілеспря-мований рух до найвищої точки. Провідна ідея "Заповіту" — заклик до боротьби за щастя на-роду і віра у його світле майбутнє. Важливим засобом стають імітаційні прийоми розгор-тання, починаючи від сумовитого наспіву першого хорово-го епізоду. Відповідно до зміни емоційних образів тексту у розвитку протиставляються в основному трагедійні та ліричні настрої. Поступове піднесення широкої й плавної мелодії зіставляється з найнапруженішим образом «Запо-віту». Отже, ми зустрічаємося тут з тим принципом діалектичної протидії, що є основою всього розвитку. Композитор, який усією душею відчув суть цих слів, міг з такою силою переконливості передати їх у му-зиці. Та найвизначнішою особливістю «Заповіту» є його за-кінчення, власне, не на цій драматургічній вершині, а на останньому, найяскравішому контрасті — просвітленому, задушевно-ліричному епізоді. Відсутність помпезності, простота й внутрішня глибина музики якнайкраще відпо-відають заповіту поета пом'янути його в сім'ї вольній, но-вій «незлим тихим словом». Останні акорди твору захоплюють несподіваним і влучним прийомом: вони подаються не на всю силу, у традиційному гучному фінальному звучанні, а в поступо-вому розширенні й затуханні. Це логічне завершення по-слідовно задуманої драматургії цілого твору: контрастного чергування епізодів, потім зосередження такого протистав-лення у кульмінації і, нарешті, остаточної концентрації його в закінченні.

Кантата "Заповіт" Людкевича розрослась до значних масшта-бів, хоч залишилась одночастинним твором. Митець назвав її кан-татою-поемою. У ній шість розділів, які контрастують між собою. Починається твір епікотрагедійним за характером розділом. Ком-позитор творить образ траурної процесії, що йде за труною поета. Він обирає досить похмуру тональність до мінор і поліфонічний виклад матеріалу (тут використано і фрагмент поліфонічної форми - експозицію фуги). Складною й напруженою є гармонія цього роз-ділу. Образ широкого, могутнього степу створюється у II розділі кан-тати. Він контрастує попередньому просвітленим тональним І фак-турним колоритом (мі та ля мажор), переважанням гармонії над по-ліфонією. Наступні два розділи, невеликі за обсягом, творять своєрідне ін-термецо, відділяючи світлу лірико-епічну образність від драматизму V розділу. Просвітлена урочистість останнього, завершального, розділу готується усім комплексом засобів музичної виразності. Прихід до фінального до мажору здійснюється через досить на-пружений тональний план. Яскравими є образно-тематичні контрасти. Епічний характер, що панує в І, II, IV, VI розділах, має різні градації: (ліричний, просвітлено-урочистий, траурний). Драматичний характер найбільше виявлений у V розділі, що є згустком драматизму, центром ваги твору.

"Пісня без слів" для фортепіано. Вона має пісен-ну форму з дуже виразною мелодією. Невипадково пізніше компози-тор переклав цей твір для вокального тріо, назвавши його "Українська баркарола". Справді, в цій п'єсі сильно відчутні баркарольні риси. Ліричний образ її створюється гнучкою, вокальне виразною, теплою мелодією і грайливо-ніжним, переливчастим супроводом. Безумовно, "Пісня без слів" належить до кращих ліричних творів Людкевича, вона увійшла до скарбниці української фортепіанної музики.