Ю. Смолич у низці мемуарних есе „Розповідь про неспокій”, уза-гальнюючи свої спостереження за духовно-художнім розвоєм драматур-га й осмислюючи його роль у літературно-організаційному русі 20-х - першої половини 30-х років XX століття, емоційно й натхненно писав: „Був Куліш людиною виключної творчої та громадської енергії; все, що він встиг зробити, то був лише початок, тільки перший, несміливий ще приступ, тільки заспів і проба сил — все і в творчому, і в громадсько-му житті Гуровича було ще попереду. Творчої та громадської енергії було в ньому закладено ген на багато-багато десятиліть, і розвивався його талант не повільно, не спроквола, а бурхливо — крещендо-крещендо! — як ні в кого з його сучасників”.

В И С Н О В К И

Отже, драматургія Миколи Куліша це багатогранне гранично-загострене зображення побуту, соціально-культурних процесів, інтелектуальної динаміки, світоглядних тенденцій, психологізму внутрішнього світу селянина. Його творчість — це складна панорама різноманітних ху-дожніх засад, естетичних доктрин, формотворчих концепцій, що, на перший погляд, інколи заперечують одна одну, але насправді свідчать про глибинний, багатоаспектний та внутрішньо розкутий розвій худож-ньої свідомості митця.

Основними проблемами Кулішевої драматургії є пошуки нової генерації української інтелігенції, деструктивних явищ у свідомості і почуттях героїв, внутрішньо-психологічні процеси робітничого класу, духовний стан міста і села, національно-історичні проблеми.

Кулішевій драматургії притаманні експресіоністичні мотиви, що виражаються в максимально загострених ситуаціях, де на перший план виступають психологічні мотиви, інтелектуальні акценти, внутрішній мікросвіт особистості.

Митець зображає такі стани героїв, які перебувають на межі інтуїтивного, свідомого та ірраціонального.

В центрі художнього світу завжди знаходиться особистість з її внутрішньо-психологічними, душевними переживаннями, та інтелектуаними пошуками вирішення проблем.

Художні особливості драматургії визначаються багатоплановістю зображення, та сюжетно-композиційною поліфункціональністю, підтекстовою глибиною.

Його персонажі мислителі, інтелектуали, полемісти, бунтівники.

Серед жанрових особливостей драматургії Миколи Куліша особливий інтерес викликає введення в структурно-композиційну будові твору численних монологів, діалогів, полілогів, мізансцен та пасажів, епатажних реплік, афористичних висловів, жартівливих умовиводів, трагікомедійних суджень, мовленнєво-фонетичної гри, інтелектуальних пошуків комізму, сатири, сарказмів, філософізмів.

Зокрема „Мина Мазайло” — це твір про трагікомедійність життя, про ко-медійній трагізм людських доль, про широкий спектр безпосередніх і непростих людських характерів, про вічну силу кохання, твір високої архітектонічної культури, де просинтезовані оригі-нальна сюжетика, метафоричний світ персонажів, колізійна напруга, динаміка соціокультурного й інтимно-особистісного начал, психологізм розмаїття думок, побудовчі й структурні знахідки, багатство інтонацій-ного малюнку, універсальність функцій і полімелодійність звучання укра-їнського слова. Це твір, у якому класично й різноаспектно втілилися артистизм та інтелектуальність драматичної форми, притаманні творчій аксіології Миколи Куліша.

„Народний Малахій” будується, як історія хворої на шизофренію людини з типовими маніями та надлюдською наполегливістю в досягненні фанатичної мети. Для сучасної світової драматургії, така будова не є абсолютно новою, вона досить часто використовується в літературі авангарду, в драматургії абсурду. Головна ідея „Народного Малахія” – негайна реформа людини. В його хворій уяві постають картини такої реформи: „Він покриває кожного голубим покривалом, повчає, переконує, потім робить магічний рух рукою і тоді з-під голубого покривала виходить оновлена людина, страшенно ввічлива, надзвичайно добра, ангелоподібна. Далі ці люди, багато людей і він на чолі їх, з червоними маками та з жовтими нагідками йдуть в голубу даль, по дорозі бачать – стоїть гора Фавор... По тому в голубому мареві маячить якийсь новий Єрусалим, далі, в голубі долини, в голубі гори, знов долини, голубі дощі, зливі і нарешті голубе ніщо”.

П’єса „Хулій Хурина” – підтекстова сатира на суспільне життя 20 років минулого століття без зайвого натяку на її реальне історичне підгруннтя. Використовуючи анекдотичний сюжет і асоціативно-співвідносні звязки на твори світової літератури „Ревізор”, „Хуліо Хурентіно” „Дванадцять стільців”, „Золоте теля” Микола Куліш зобразив конкретний період історії життя суспільства з точки зору сатири і скепцетизму.

„97” написано в традиціях реалістичного художнього мислення, що було властивим для перших драматичних творів М. Куліша. Усі категорії твору — проблематика, сюжет, ком-позиція, персонажі, мова — представлені у характерних реалістичних ракурсах. Художнє значення драми „97” полягає тому, що вона є своєрідним естетичним ключем до розуміння образно-світоглядної спе-цифіки та еволюції творчості М. Куліша. У п'єсі закладено основні риси та якості Кулішевої драматургії, що пізніше будуть різноманітно розвиватися, варіюватися й поглиблювати-ся, а це: поєднання побутового матеріалу із соціальним тлом та проблемати-кою; тяжіння до узагальненого, символіко-філософського осмислення художніх подій та реалій; відчуття трагедійної складності індивідуального життя й суспільних процесів; зображення дисгармонійності та розщеп-лення людської психіки; зосередження уваги на трагедії особистості в кон-тексті соціально-духовних зламів і протиріч.

У драмі „Маклена Граса” Куліш закумулював чимало з тих про-блем, що були розроблені ним у попередніх творах — у „97”, „Народно-му Малахієві”, „Патетичній сонаті”, „Вічному бунті”. Це проблеми впли-ву бідності, голоду на психіку й соціопсихічну поведінку особистості, взаємин непересічної особистості й соціуму, драми людини на тлі світо-глядних змін, долі митця у добу соціальних зламів, бунту проти стерео-типів і соціальних шаблонів тощо.

Персонажний ряд діє у конкретних умовах, деталізованому інтер'єрі, чітко прописаній духовно-етичній ситуації. Зіткнення відбуваються як у стосунках з іншими героями, так й у свідомості самих персонажів. На характер конфлікту помітно впливає специфіка художньої території, на якій розгортається дія. Події можуть не виходити за межі локального місця, а можуть „мандрувати” різними й різноякісними площинами. Час персоніфіковано