Дипломна робота на тему: “Новелістика Володимира Винниченка”

Зміст

Вступ | С.

Розділ І. Новелістика Володимира Винниченка у контексті української літератури | С.

1.1. Сюжетно – композиційні риси новел | С.

1.2. Тематика та проблематика малої прози Винниченка | С.

Розділ ІІ. Система образів новелістики В. Винниченка | С.

Розділ ІІІ. Психологічні аспекти мотивації вчинків персонажів | С.

3.1. Дилема морального вибору в новелах | С.

3.2. Психологія натовпу | С.

Висновки | С.

Використана література | С.

Вступ

Серед актуальних проблем, які інтенсивно розробляються у сучасній літературній критиці, важливе місце посідає новелістика як жанр літератури. В українській літературі представниками цього жанру є Василь Стефаник, Григорій Косинка, Микола Хвильовий. Їхні новели цілком витримані у дусі цього жанру.

Заявив про себе як новеліст і Володимир Винниченко, особливо у ранній творчості.

Довший час на творчість Володимира Винниченка було накладено сувору заборону. На початку століття популярність його могла зрівнятися хіба що з популярністю самого Шевченка. Володимир Винниченко найвище поцінований такими кибитками як І. Франко, Леся Українка, М. Вороний, М. Сріблянський, І. Свєнціцький, П. Христю, С. Єфремов, М. Зеров та багатьма іншими.

Критичний аналіз художнього доробку Володимира Винниченка, частково представлений у працях письменника – М. Грушевського, О.Грушевського, А. Ніковського, О. Геймайзе, С. Полуяна, мм.. Данька та інших, - “уцілів” у тодішній періодиці.

Досліджували творчість Володимира Винниченка вчені української діаспори, зокрема Г. Костюк, С. Погорілий, М. Мольнар та інші.

Лише з проголошенням Україною незалежності у нашу літературу було повернуто ім’я В. Винниченка. З цього часу починається новий період дослідження творчості письменника. З’являється ряд статей, розвідок, публікацій (П. Федченко, М. Жулинський, В. Панченко та інші); монографій (Л. Мороз, О. Гнідан, Л.Дем’янівська, С. Погорілий, Я. Йолкіна). Однак праці названих авторів лише окреслюють основне коло проблем, яке потребує детальнішого опрацювання.

Творчість Володимира Винниченка представлена великою кількістю літературних жанрів. На перший погляд, жанровий підхід наявний в тій чи іншій мірі в усіх працях про творчість Винниченка. Особливо це спостерігається у дослідженнях драматургії та великої прози, яким присвячені спеціальні монографії. Жанрове визначення малої прози у більшості праць названих нами авторів виступає скоріше номінально, оскільки ідейний зміст, сюжет, характери й обставини розглядаються, як правило, без органічного зв’язку із жанровими законами. Аналіз конкретного твору здійснюється окремо, без з’ясування неповторних рис його жанрової специфіки (композиції, конфлікту, викладових форм, форм психологічної характеристики героїв тощо).

Дослідження власне “малої прози” Володимира Винниченка наявні у розділі “Мала проза Володимира Винниченка” у книзі О. Гнідан та Л. Дем’янівської “Володимир Винниченко. Життя. Діяльність, творчість”. – К., 1996). Ґрунтовний аналіз малої прози В. Винниченка дала Йолкіна Я. В авторефераті “Йолкіна Я.В. “Мала проза В. Винниченка (до характеристики індивідуального ситлю). – Автореферат кандидатської дисертації. – К.:НАНУ, 1996.

Однак у даних дослідженнях новелістиці В. Винниченка відводиться зовсім небагато уваги, оскільки дається аналіз “малій прозі” письменника загалом. Таким чином, тема дипломної роботи є досить актуальною на даний час.

При підході до розгляду теми ставимо перед собою мету зосередитись на розгляді новелістики Володимира Винниченка, образній системі та проблематиці творів цього жанру. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

дати визначення поняття новели як жанру літератури;

дослідити історію виникнення та розвитку новелістики у світовій ат українській літературах;

уважно прочитати новели Володимира Винниченка, з’ясувати їх проблематику, розглянути систему образів ;

визначити роль та місце новелістики Володимира Винниченка у контексті української літератури.

Теоретичну основу роботи складають літературно – критичні праці І.Франка, С.Єфремова, М. Жулинського, І. Денисюка, О. Гнідан, Н. Дем’янівської, В.Панченка, О. Брайка та інших.

При аналізі новелістики В. Винниченка ми використовували образно – проблемний підхід.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дослідження власне новелістики Володимира Винниченка є першою спробою комплексного вивчення з погляду образної системи ат проблематики творів цього жанру.

Джерельною базою роботи є новели Володимира Винниченка (“Федько – халамидник”, “Кумедія з Костем”, “Салдатики”, “Студент”, “Голота” та інші).

Не претендуючи на вичерпність надто багатогранної проблеми новелістичного жанру Володимира Винниченка, ми зупинились лише на окремих аспектах досліджуваного питання. Нове прочитання новелістики Володимира Винниченка допомагає нам з’ясувати її естетичну та суспільну цінність.

Структура дослідження: дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Обсяг роботи сторінки, список використаної літератури налічує джерел.

Розділ І. Новелістика Володимира Винниченка у контексті української літератури

1.1. Сюжетно – композиційні риси новел

Новела як жанр літератури сягає своїми коренями у глибоку давнину. Більшість науковців схиляються до думки, що новела – це різновид оповідання. У той же час новела має багато відмінностей від власне оповідання: у ній мусить бути несподівана кінцівка, глибокий психологізм, лаконічність. Словник – довідник літературознавчих термінів подає таке тлумачення поняттю новели: “Новела – (італ.novella, від лат. novellas - новітній) – невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів” [36;510]. Серед різновидів епічного жанру новелі відрізняється строгою й усталеною конструкцією. До композиційних канонів новели належать: наявність чіткої композиції з яскраво вираженим композиційним осередком (переломний момент у сюжеті, кульмінаційний пункт дії, контраст чи паралелізм сюжетних мотивів і т.д.), перевага сюжетної одно лінійності, зведення до мінімуму кількості персонажів. “Персонажами новели є, як правило, особистості, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить