почуттями у творі стали “ненависть і страх”. Постає питання: хто кого бояться і хто кого ненавидить? Ці почуття властиві обом сторонам, що перебувають у протидії: і селянам, які стоять мовчки, мов подубіли, коли скручують руки їхньому односельцю Крутоноженкові, щоб вести у місто, де його чекає суд, і земському начальникові Самоцвітові, який, переступивши через власний страх, все ще б’є “морди” непокірним мужикам. Психологи стверджують, що поведінка індивідума значно відрізняється від поведінки натовпу. Ставши частиною натовпу, людина підсвідомо потрапляє під вплив загальної маси, прагне бути, як “усі”. “Маса імпульсивна, легкозбуджувана, мінлива, не здатна до постійних прагнень і волі. Анонімність людини, загубленої серед великої кількості собі подібних, породжує пригасання почуття відповідальності й голосу совісті. Поведінка маси – афектована; у людини натовпу з’являється відчуття нездоланної сили; інстинкти оголюються, домінувати починають прості почуття, гору бере позасвідоме, ірраціональне...”[18; 21].
Взірцем спостереження психології натовпу може послужити новела Володимира Винниченка “Салдатики!”. Загалом ми бачимо одноманітний наляканий натовп, серед якого виділяється лише постать Явтуха. Піддавшись агітації, селяни раптом відчули себе нездоланною силою, почуття відповідальності загнано в темні глибини єства. У натовпі спостерігається імпульсивність дій, мінливість настроїв. Навіть перед загрозою страти, селяни не втрачають надії. Вони слухають Явтуха, у якому бачать надію на порятунок. Явтух зумів переконати всіх залишатися на своїх місцях “Жадно і напружено слухаючи, натовп здатен вловити найтонші нюанси ситуації. Досить лідерові на якусь мить втратити надію на щасливий кінець, як ця безнадія слала домінуючим почуттям натовпу. “Солдатики!.. – вигукнув з таким болем, з таким одчаєм, що в валці прокинулись всі, а солдатики аж здригнулися разом і похмуро глянули на офіцера. Серед селян зразу піднявся галас, крики, стогнання...” [18; 22].
Серед натовпу дуже важко виокремити певні особистості. Перед нами – два натовпи (селяни та “салдатики”). Агресивність офіцера викликала агресивність одного з селян. Слід зауважити, що в даному випадку спрацювала ланцюгова реакція: агресивність офіцера – бунт селян – панська сваволя. Лідерство Явтуха виявилося надзвичайно сильним. Навіть після того, як офіцер вбиває ватажка селян, солдати не виконують наказ начальника. Так закінчується твір. Ця сутичка завершилася порівняно невеликими жертвами, однак буде ще інший день, і, мабуть, повернуться солдати, але всі живуть надією, що зможуть і надалі протистояти несправедливості. Власне в цьому і виявляється оптимістична природа натовпу.
Натовп стає рушійною силою і в наступній новелі “Суд”. Винниченко протиставляє селян панові Самоцвітові. Між ними існують почуття страху та ненависті. Серед натовпу панують досить невизначені почуття. Віктор Гриценуо робить спроби проаналізувати їх: “Ніхто не обурюється панським розбоєм, бо всім, як і раніше страшно. Ще не настав час переступити межу: інстинкт самозбереження, своєрідне табу стає віжками, ще тримає селян. Ненависть і страх ще не переродилися в агресію. Але цей час не за горами. Це відчуває і сам земський начальник: “Ще з 10 годин продержиться от так... А там!”[18;23].
Більшість дослідників зауважують, що Володимир Винниченко проявив виняткову винахідливість у показі психології натовпу. Інколи протистояння натовпу та визискувача досить завуальовано, як, наприклад, в оповідання “Біля машини”. Економ пан Гудзінський чим раз дужче нахабніє, але народ “безмолствует!”. Він дає людям за проценти їхні є гроші. Селяни виступають спершу безправними, незахищеними: “...Постоять, погомонять, почухаються і підуть собі з Богом до другої суботи. Бо не їхня тут сила, бо не він у їхніх руках, а вони у його...”. Виявом першого несміливого протесту було зневажливе прізвисько – Ґудзик. Зразком пасивного опору є пісня про модистку, на якій має одружитися економ. Спостерігається поступове наростання конфліктної ситуації. Кульмінаційним моментом твору є сюжет, коли панич Ян Скшембпеховський змушує економа прислати дівчину Химу, яку любить парубок Карпо. Карпо ж у відповідь влаштовує Химі сцену ревнощів дівчині, яка шукає захисту в кривдника економа Гудзінського. І герой зважується на відкритий протест -, який спочатку відбувається у вигляді словесної “перепалки”, але згодом Карпо провокує економа вдарити його. Грищенко тонко підмітив настрій , що панує у цей момент: “Економ відчуває глуху силу натовпу (“Ґудзик зблід і, як буває, маленький завзятий цуцик, що попав на чужу вулицю, між чужих псів, озирнувся на всі боки”). Поява нареченої пана економа і стає апогеєм сутички, бо Гудзінський, боячись упасти в очах нареченої, пускає у хід нагай. І тільки тепер Карпо, отримавши право на удар у відповідь, накинувся з кулаками на загального кривдника. Милосердні робітники відтягують його від значно слабшої жертви. Юрба розділилася на складові частини: “Дехто кричав щось, дехто похмуро слухав, а дехто і сміявся...”.
Карпо намагається завоювати прихильність натовпу, роблячи акцент на грошах, які вчасно ен віддає економ. З натовпу почуються крики, щоб Гудзінський й справді повернув людям гроші. Тоді з’явиться лідер робітників Андрон. Його палкі слова свідчать про відчай, що запанував у серцях робітників, бо пропав вічний страх перед тюрмою, військом і нагаями.
Андрон відкрито звинувачує економа у приховуванні грошей і вен щадній експлуатації. Андрон виступає знавцем людської психіки, вміє передбачити їхні вчинки, адже людина далеко не є досконалою. Зачувши про підвищення ціни на з60 копійок, “деякі почали зупинятись і нервово м’ятись”. Тільки рішучі дії лідерів заколоту примусили йти далі. А коли з машини було знято паса і натовп побачив страх в очах економа, вічне ярмо було розірвано: “Піднявся галас, крики, замахали руками, загомоніли навіть ті, які