У новелі “Гей, ти, бочечко...” зав’язка подана з позицій ображеного героя. “Семен Гедзь поставив за всяку ціну здихатися Семена Комара. Життя ж не стало через бісового хлопця! З того часу, як пан прийняв до себе того паршивого “скургуца”, не було Семенові проходу від глузування всієї економії... А воно, оте осоружне старченя, ще й собі сміялося з Семена Ґедзя, перекривляло його в усьому чисто”[12;245-246]. О. Брайко вважає, що “погляд Семена Ґедзя формує попереднє читацьке очікування того, що візит “старої старчихи” – бабусі Семена – молодшого призведе до кульмінації протистояння двох підпасичів – підступної помсти Ґедзя”[8;11]. Однак із подальшим розвитком дії (прихід пана і вдале заступництво Ґедзя за молодшого товариша) відбувається психологічне прозріння амбітного парубка. Отже, спостерігається “пафос перемоги особистості над жорстокими обставинами, котрі прагнуть вийти з-під її влади, й утверджує кордоцентричну домінанту зображення характерів, притаманну українській ментальності” [8;11].

Слід зазначити, що вся система образів новелістики Володимира Винниченка дуже цікава і багатогранна. Н. Скобелєва – Сологуб висловлює такі міркування з цього приводу: “У своїх творах про дітей Володимир Винниченко не оминає жорстоких сцен життя, тут чимало суму, горя, злиднів, але їх просвітлює віра в людину, любов до дитини, непідробне співчуття до неї, глибоке розуміння її проблем та бід, палкий протест проти приниження маленької особистості, її безправності, самотності”[60;64].

Цікавою є новела “Салдатики!”, написана у 1906 році, яка стала психологічним “малюнком із селянських розрухів”. Розпочинається твір з опису пейзажу – картини “похмурого березневого ранку”, яка асоціюється із психологічним станом героїв, які очікують “салдатиків”: “В кінці вигону села, на самій дорозі, стоїть велика валка селян і чогось чекає. Худі, бліді лиця їх похмурі і болісно – сердиті, очі дивляться кудись у поле за невеличкий лісок, де ховається шлях із села” [13;407].Н. Човнова акцентує на тому, що “Володимир Винниченко, створюючи психологічний портрет окремих людей і селянської маси взагалі, підводить читача до усвідомлення: важливий не сам конфлікт – сутичка, а момент його очікування”[60;25]. Саме в цей “момент очікування” можна зафіксувати найтонші “порухи людської душі”, збагнути поведінку і вчинки героїв. Автор на перший план висуває Явтуха, досі не примітного нічим селянина. До появи “бумажок” село жило собі, як і перше: “голодали, боліли, умирали...”[10;408]. Однак Явтух вирішує змінити життя селян. Вражає портрет героя: “Бліде, зморене голодом і тяжкою роботою лице його було гостро спокійне і тверде: тільки невеличка борідка часами здригувалась та з грудей виходило довге задержане зітхання...” Однак цей чоловік наділений великими організаторськими здібностями, вмінням переконувати: “Спершу плутався в словах (хоча не соромився цього), запинався, але чим далі, то більше і більше розходився і, мов одбуваючи кожне слово, бив ним по серцях громадян, що, як зачаровані, слухали його”[10;409]. І вцей час люди твердо вірили Явтухові, відчували себе захищеними. І навіть у кульмінації вору, коли офіцер наказав стріляти у натовп, Явтух знайшов аргументи, щоб переконати “Салдатиків” не стріляти в безневинних людей. Новела закінчується вбивством ватажків “салдатиків” та селян: “Явтух сказав правду: салдати не стріляли. Мирно й сумно побалакавши з селянами, вони тихо рушили назад, несучи за собою тіло вбитого начальника. А в другий бік верталися селяни з другим мертвим начальником – Явтухом” ”[10;417].

Загалом новелістика В. Винниченка позначена глибоким психологізмом. Рання його проза охоплює надзвичайно широке тематичне коло, відкриває, за твердженням Л. Мацевко, “нові напрями ів дослідженні характеру й духовного світу героя” Разом з тим авторка вважає, що “саме Винниченко стоїть біля витоків прикметної для початку ХХ століття техніки художнього психологізму, ретельно аналізуючи окремі частини загального явища”[39;12].

Новелістика Винниченка узгоджується з основними критеріями поглибленого психологічного аналізу в художній творчості. Письменник ставить акцент на людину, її внутрішній світ, намагається мотивувати вчинки героїв, показати їх переживання, страждання, відтворити повний спектр почуттів.

Об’єктом спостереження й дослідження, за визначенням Івана Франка, обирає людську душу, її стан, її рухи в тих чи інших обставинах”

З огляду на те, що домінуючою ознакою тогочасного літературного процесу був художній психологізм, то новелістика Винниченка у зображенні особистості є глибоко психологічною. Л. Мацевко зауважує, що “для малої прози В. Винниченка характерне помітне звуження кола зовнішньої активності героя, дія творів розгортається “вглиб”. Таким чином увага письменника концентрується на обставинах внутрішнього життя персонажів, що й дає цілісний і повновартісний характер”[39;13].

Слід зазначити, що портрети Винниченка, створені на історичній основі, позначені яскравим національним колоритом: “У поєднання розлогих описів зовнішності з лаконічними замальовками письменник переходить від фізичної характеристики до психологічної, від передачі своєрідних рис зовнішнього вигляду героя до ретельного дослідження особливостей його внутрішнього життя”[39;13].

Візьмемо для прикладу портрет Мотрі (“Краса і сила”): “...То була краса, що виховується тільки на Україні, але не така, як малюють деякі з наших письменників. Не було в неї ні “губок, як пуп’янок, червоних, як добре намисто”, ні “підборіддя, як горішок”, ні “щок, як повная рожа”, і сама вона не “вилискувалась, як маківка на городі”. Чорна, без лиску, товста коса; невисокий, трохи випнутий лоб; ніс тонкий, рівний, з