Дилема морального вибору спостерігається в новелі “Кумедія з Костем” Головний герой твору зазнає від оточення тільки образ, стусанів, які дають йому змогу повністю збагнути відчуття власної нічийності. Кость намагається постійно привернути до себе увагу дорослих, тому що над усе боїться стати нікому непотрібним. Це є виявом незахищеності. Вражає поведінка дорослих, які не досить того, що постійно ображають його “кам’яним виродком”, при тому не пропускають жодної можливості нагадати дитині, що він “байстрюк, а батько – пан”. Герой постійно намагається знайти собі друзів, відчути себе комусь потрібним, зрештою з кимось спілкуватися. Коли Кость захворів, то весь час не випускав недопалка з рук. Хтось жорстоко покепкував із дитини, сказавши, що цей недопалок тримав у руках батько. І хлопчик з усіх сил намагається нікому його не віддати, адже вперше у житті зрозумів, що має щось рідне, цінне, своє, “татове!”. Спроби відібрати недопалок викликають гіркі сльози у Костя (“як горох”). Всі з цікавістю йдуть дивитися на цю сцену, адже “кам’яний виродок” вперше в житті заплакав. Так і помирає герой з недопалком у руці, так його і поховають. Володимир Винниченко не дає оцінку вчинкам своїх персонажів. Це право залишається за читачем. Мимоволі постає запитання: які моральні засади сповідував Кость? Ніким і ніколи не виховуваний, він міг би вирости порядною людиною, адже бачимо, що у душі хлопчика не було ненависті, злоби, він нікому не чинив кривди, готовий останнім поділитися. Зовсім інші моральні принципи сповідують дорослі герої новели “Кумедія з Костем”. Вони не тільки не допомогли сироті, а й цькували й ображали його, даючи зрозуміти, що він нікому не потрібний. Вражає той епізод, коли дорослі намагаються відібрати у хворої дитини недопалок. Бачимо, що це дуже їх розважало. Стає зрозумілим, що ці люди чимраз більше втрачають гуманні якості і відбувається руйнування їх моралі. Саме в цьому полягає дилема вибору: допомогти сироті чи занапастити її?

Продовжує цю тему Винниченко у новелі “Салдатики!”. Герой твору – Явтух – ніколи і нічим не відзначався у сільському середовищі. Однак він зумів переконати селян, що вони повинні відстоювати свої права і нічого не боятися. В образі Явтуха спостерігаємо тенденції до лідерства, адже керувати натовпом далеко не кожному під силу. Та й зрештою не кожен і буде робити спроби щось змінити, користуючись народним прислів’ям «Моя хата скраю». Явтух бере на себе обов’язки лідера. Він відкрито веде переговори із солдатами та їх ватажком, які прийшли сюди з метою будь – яким способом придушити повстання. Явтух наділений неабиякими ораторськими здібностями. Знаходить потрібні слова, щоб доказати опонентам, що правда на їхньому боці. Коли ватажок “салдатиків” побачив, що більше не має влади над своїми людьми, адже на наказ стріляти

Жоден із них лине спустив курок, то сам вбиває Явтуха. За це поплатився життям. Дилема морального вибору у даному випадку спостерігається як з боку селян (змиритися чи боротися), так і зі сторони солдатів (стріляти в безневинних людей чи чинити непослух начальству). І ті, й інші зробили так, як підказувало серце й розум. Закінчується новела тим, що противники мирно розійшлися, понісши на руках своїх мертвих ватажків.

Димлема морального вибору звучить у багатьох новелах, змушуючи читачів збагнути загальнолюдські цінності, переосмислити їх, по – новому розглянути. “У торах Винниченка, особливо після 1905 року, однаковою мірою виступають часіо й етосіо, творчість і проповідь, Ю, мистецтво і мораль. Винниченко – художник тонко відчуває красу в усіх її проявах, як мораліст – гостро реагує на прояви потворного в людському житті, поведінці і вчинках. На другому він зупиняється особливо пильно. Тому так часто зустрічаємо героїв, які з якихось причин сповзли зі свого щабля життя і впали в безодню зневіри, розпусти, здичавіння душі”[15;58]. Ця думка втілена у багатьох новелах Винниченка. Загалом у малій прозі автор часто висловлює співчуття до гноблених і гнаних сільських трударів, безправних, вимуштруваних до механічної покори солдат, здемобілізованих босяків і спраглих до свободи і правди сільських пролетарів (“Суд”, “Салдатики!”, “Федько – халамидник”, “Кумедія з Костем” тощо). Власне тому морально – етичні проблеми, що їх піднімає Винниченко у творах малого жанру, є досить актуальними, адже визначають справжню суть людської особистості і передбачають орієнтири, яким той чи інший герой буде користуватися у подальшому житті.

В економії, про йдеться в “Голоті”, такого Костя не було, тому Трохим –