“КОНЦЕПТ”

Концепт “сміх” у художньому дискурсі (на матеріалі прозових текстів Ю. Андруховича та С. Процюка)

Зміст

Вступ……………………………………….......................................................….3

Розділ I.Науково-теоретичні основи концептології як галузі лінгвістики………………………...................................................................…...5

1.1. Концепт: проблеми становлення, диференціації, структури.......................7

1.2. Концепт як складова концептуальної і мовної картин світу..................... 13

Розділ II. Особливості мовного вираження концепту «сміх» у художньому дискурсі……..............................................................................….17

2.1. Феномен “сміхової культури” як виразника ментальності народу….................................................................................................................18

2.2. Лексико–семантичні та стилістичні засоби реалізації сміху у художньому тексті………………………...….................................................................……...21

Висновки………………….....................................................…………………..28

Список використаної літератури….............................................................…31

Вступ

У сучасному мовознавстві спостерігається підвищена увага до вивчення мови крізь призму антропоцентричної парадигми, яка повернула людині статус «мірила всіх речей», спрямувавши її в центр «світотворення». Виділення концепту як ментального утворення - закономірний крок у становленні в лінгвістичній науці антропоцентричної парадигми. Це зумовило (на ґрунті міждисциплінарного терміна «концепт») необхідність усебічного вивчення проблем мовної особистості.

Кінець XX — початок XXI століття знаменується розвитком різних художніх напрямів, індивідуальних стилів, динамікою окремих мотивів і образів у літературі, однак мовознавців насамперед цікавлять особливості художньої мови представників цієї епохи. Відповідно, вивчення художнього тексту сучасної української прози як одного з основних чинників культурних, етнічних знань про світ, суспільство крізь призму його концептуального наповнення є актуальним. Це і зумовило вибір теми .

Термін «концепт» стрімко увійшов у термінологічну систему української мови і сьогодні без нього важко уявити науковий апарат дослідника. У науковій літературі відбито різні аспекти інтерпретації концепту, які відображають складну й суперечливу природу самого концепту і наукового знання про нього. Мовознавці по_різному підходять до трактування цього поняття, тим більше – до характеристики особливостей його вираження крізь призму художнього тексту. «Концепт» розглядають як «ментальний прообраз, ідею, поняття»; як «формулювання, загальне поняття, думку»; «співвідносне зі значенням слово, поняття»; як «особливий ракурс» аналізу абстрактних назв, «який об’єднує всі види знань і уявлень, накопичених народом, що виявляються в сполучуваності їх назв»; «як підкатегорію інформативності, конденсоване втілення текстового змісту, який випливає з авторського задуму, що інтерпретується адресатом» [37, 222].

Ж. Краснобаєва–Чорна, наприклад, виділяє сім аспектів в інтерпретації концепту (логіко–філософський, власне філософський, лінгвістичний, лінгвокультурологічний, когнітивний, психолінгвістичний, літературно_культурологічний) і подає структуру термінополя концепту, до якої входять поняття, пропозиція, лексичне значення, стереотип, фрейм, гештальт, художня дефініція [26, 78]. В. Іващенко досліджує проблеми диференціації наукового поняття і наукового концепту [19, 62 ].

Особливості мовного вираження окремих концептів (на матеріалі художніх текстів української, російської, польської мов) вивчали Венжинович К., Воркачов С., Даниленко Л., Межжеріна Г., Ніколаєнко Л., Попова Т., Русанівський В., Старко В., Шишко М., Чмир О. та інші дослідники. Однак концепт “сміх” ще не отримав належного лінгвістичного висвітлення, а саме така його інтерпретація (розкриття мовного вираження, “взаємодії” із художнім текстом, зокрема й тим, що іменується як постмодерний), на нашу думку, відкриває нові можливості для глибшого розуміння концепту як репрезентанта культурних, етнічних знань людини про світ, як основного виразника ментальності народу .

Мета дослідження – розкрити семантику концепту як лінгвокультурного поняття, проаналізувати значення концепту «сміх» та визначити особливості його мовного вираження у прозі кінця XX – початку XXI століття .

Для досягнення мети необхідно було розв’язати такі завдання:

визначити ієрархічний статус концепту в концептуальній картині світу;

розглянути особливості становлення, формування, розвитку концепту;

охарактеризувати семантику мовних одиниць, що репрезентують концепт «сміх» у художньому тексті;

проаналізувати синонімічні та опозиційні відношення мовних одиниць, пов’язаних із аналізованим концептом;

з’ясувати функціональне навантаження фразеологізмів із домінантою «сміх».

Об’єкт дослідження – прозові тексти Ю. Андруховича та С. Процюка — представників постмодерного дискурсу кінця XX – початку XXI століття.

Предмет дослідження – мовні засоби вираження концепту «сміх» в українській прозі кінця XX - початку XXI століття.

Для реалізації поставлених завдань у роботі застосовані такі методи дослідження: описовий, метод концептуального аналізу, метод текстуального аналізу, порівняльний.

Матеріалом дослідження послужили 723 фрагменти українського художнього дискурсу, в яких реалізується концепт “сміх”.

Теоретико–методологічною основою цієї роботи послужили дослідження Арутюнової Н., Венжиновича К., Іваненко В., Кононенка В., Краснобаєвої–Чорної Ж., Лабащука М., Соколовської Ж., Шишкова М.

Структура роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, окремих підрозділів , висновків та списку використаної літератури.

Загальний обсяг роботи – 35 сторінок.

Розділ I

Науково – теоретичні основи концептології як галузі лінгвістики

У процесі розвитку мовознавства постійно відбуваються зміни методів і концепцій лінгвістичного дослідження. Нові ідеї часто створюються на основі заперечення уже існуючих позицій попередників. Однак певна кількість підходів дає змогу здійснити комплексний аналіз питання сутності мови. Саме мова “як чітко відрегульована система мовних одиниць і явищ різних мовних рівнів”, як система “словесного вираження думок” [16,23] відбиває бачення світу її носіїв, тому дослідження мови через мовну картину світу є актуальним. На відміну від попередників (зокрема В. фон Гумбольдта), які розглядали “особливості взаємодії мови з іншими мовами, мови і її зв’язку з різними етапами свого власного розвитку, мови і суспільства, мови і її внутрішньої структури”, аналіз мови крізь призму мовної картини світу дозволяє поєднати ці відношення в системі “ світ – людина – мова” [29,38].

У центрі мовного феномену виступають на перший план одиниці антропоцентричні, представлені як “творчий продукт їхнього носія, етносоціуму, що породив мовний феномен – ключовий елемент національної культури” [16,23], тому вивчення мовних одиниць у системі антропоцентризму підвищує зацікавленість до ролі мови як основного показника духовних цінностей, людини і народу – творців мови та власне мови як творця її носія. Адже не лише людина впливає на мову, а й мова формує особистість.

Отже, мова – “не лише самоорганізована система мовних одиниць, а національний мовний організм” [16,23], що розвивається і взаємодіє з різними сторонами життя народу (культурою, історією,