Ми-о, Боже!- шкіримося там і тоді, коли слід (хоча би внутрішньо) заплакати [39,71].

Аналіз дієслів на позначення сміху дає змогу виділити ще одну особливість – стан , почуття , позицію суб’єкта до кого-, чого-небудь. Так, «сміятися» позначає емоційний стан радості, веселості. Однак зазначене дієслово може вказувати на вияв негативних відчуттів чи негативне ставлення, наприклад, сміятися [фальшиво, награно], сміятися [вволю, силувано ] [44,931].

У звуковій гамі української мови існує цілий ряд комплексів для передачі сміху, його тембрових ознак і семантичних відтінків: ха, ха-ха, хе, хе-хе, хі-хі-хі, га-га-га, гі-гі, ги-ги, хо-хо, кха, кхи, іх, і-хи-хи-х.

Порівняймо:

Ха-ха-ха! - втішився пан. - Професор гімназії Гараздецький,- відрекомендувався він [38,115].

Ти нагла свиня, - з усмішкою перебив йому Гриць.- Ми ще з тобою поміряємось.- Ги-ги-ги! - Обов’язково поміряємось силами [38,41].

Ці комплекси звуків формують звукову ієрархію сміху: перший рівень займають звуки, що виражають «сміх рефлекторний, сміх як вияв першої сигнальної системи. Це – звуконаслідування, які виражають природну реакцію мовця на смішне в дійсності» [34,13].

Другий рівень умовно формують звуки, що репрезентують «сміх як засіб вираження якихось настроїв чи переживань»; як осмислену й усвідомлену реакцію мовця, його ставлення до особи, явища [34,13].

Ні, я повинен йти, - ще раз потішив усіх зомбі Штундера і таки пішов [2,54].

Ха-ха-ха-, скажено злісним голосом засміявся Немирич. - Побачимо, чи далеко зайдеш, ДРУЖЕ! [40,150].

Серед особливостей реалізації концепту «сміх» в аналізованих текстах відзначимо здатність останнього виступати у складі опозицій сміх-плач, сміх-сум, які є своєрідним емоційно-оцінним показником, виразником настроїв мовців і їх ставлення до навколишньої дійсності, що робить опозиції продуктивними елементами для створення сполук фразеологічного типу. Стійкі сполуки із домінантою «сміх» , зароджуючись у лоні фольклорно–образної системи, в художньому тексті нерідко під впливом авторських позицій зазнають метафоричних та семантичних трансформацій, що викликає зміни у значенні самого концепту .

Наприклад, фразеологізми типу:

- сміятися(собі) під ніс (нишком усміхатись);

- справляти смішки (сміхи, реготи) (безтурботно, у веселощах гаяти час);

- давитися сміхом (безуспішно намагатися стримувати сміх);

- ледве не лопнути від сміху (дуже сміятись);

- рвати кишки зо сміху (до знемоги сміятися) – виражають вищий ступінь вияву сміху і означують поняття «дуже смішно комусь» [52,44,685,356-359].

Такі фразеологізми з домінантою «сміх», як «брати на сміх», «смішки строїти», «курам на сміх», «сміх застряв у горлі» відображають глузування з когось, насмішку; «не до сміху» - скрутне становище; «сміх крізь сльози» - невдачі під удаваною веселістю.

Як бачимо, зовнішня форма і внутрішня семантика фразеологізмів не співвідносні, тому, безперечно, необхідно розкривати значення фразеологізмів у конкретному тексті.

Аналіз мовних засобів, що служать для реалізації концепту «сміх» у художньому тексті, показує перспективність такого дослідження. Нами розглянуто художній текст лише двох авторів, а проекція концепту “сміх” на ширший масив художнього тексту сприятиме повнішому розкриттю естетичного потенціалу цього концепту в лінгвокульторологічному аспекті, дасть глибше уявлення про сміхову культуру українського народу, допоможе розкриттю її онтологічної характеристики.

Висновки

Проведене дослідження, присвячене аналізу особливостей реалізації концепту «сміх» у мовній картині світу (на матеріалі української прози кінця XX - початку XXI століття), дає можливість зробити ряд висновків, важливих для лінгвопоетики та лінгвокультурології.

Концепт як основний складник концептуальної і мовної картин світу синтезує багатовіковий досвід людства, психологічні, філософські, культурні, етичні та естетичні значущості. Він є засобом і водночас результатом індивідуально_авторського художнього освоєння дійсності.

Аналіз наукових джерел, присвячених розкриттю задекларованої проблеми, свідчить про те, що характер концепту виявляється у його мовних реалізаціях, які сприймаються й оцінюються не тільки в контексті певного художнього цілого, але й у контексті різних культурних практик, що актуалізують етнокультурні сфери, пов’язані з релігією, мистецтвом, трудовою діяльністю.

Активне використання терміна «концепт», починаючи з другої половини XX століття, зумовило виникнення різних підходів до розкриття цього поняття. Так, концепт розглядають «як ментальний прообраз, ідею поняття», структуру, яка репрезентує знання суб’єкта про світ (Слєпньова М.), «як першодумку, що замінює у процесі мислення певну кількість предметів» (С. Аскольд–Алєксєєв), як «джерело першодумки» (Лихачов Д.), «як продукт історії, що відображає еволюцію світу» (Степанов Ю.).

У сучасних дослідженнях уточнено й конкретизовано наукові уявлення про концепт як особливу форму пізнавальної діяльності людини, що дозволило проаналізувати роль концепту «сміх» у концептосфері українського етносу.

У цій роботі підтримано думку тих учених, які розглядають концепт як самодостатній когнітивний образ, що формується у процесі пізнавальної діяльності .

Концепт — головний елемент концептуальної і мовної картин світу. Він співвідноситься з такими формами змістового наповнення, як «поняття», «пропозиція», «лексичне значення», «стереотип», «фрейм», «гештальт», «художня дефініція». Матеріал нашого дослідження показує, що його доцільно визначати і як мислеобраз.

Оскільки сміх – елемент і форма вияву життя людини, то й феномен його реалізації у мові неоднозначний: включає риси індивідуального характеру і соціально–групового.

Концептуальний аналіз сміху здійснено на матеріалі тих творів сучасної української літератури (Ю.Андрухович, С.Процюк), які яскраво виявляють поняття сміхової культури.

Називаючи і характеризуючи явища реального світу , концепт «сміх» у текстах названих авторів відзначається двоплановістю. З одного боку, він позначає фізіологічну властивість людини виражати почуття й емоції, з іншого – сміх – це образо- й характеротвірний засіб. Як свідчить матеріал проведеного дослідження, доцільно визначити ще третій підхід при характеристиці названого поняття: сміх – символ ментальності українського народу.

Концепт «сміх» в аналізованих текстах репрезентовано такими фрагментами однойменного лексико-фразеологічного поля:

- перший пласт становлять утворення, що містять задекларований корінь і найбільшою мірою виражають поняття «сміх»: смішки, смішок, сміхотня, сміюх, сміхованець, посмішка та ін;

- другий пласт утворюють