Стилістичні фігури в художньому тексті Валер'яна Підмогильного

Зміст

Вступ

В українській лінгвостилістиці існує певна традиція дослідження естетичної функції мови, категоріальних понять стилістики, вивчення ідіолекту письменника (Білодід І.К., Ващенко B.C., Грицютенко І.Є., Васальський В.І., Франко З.Т., Русанівський В.М., Єрмоленко С.Я., Сологуб Н.М., Дужик Н.С.). Дослідники зосереджують увагу на характерних ознаках стилю, жанру, поглиблюють розуміння естетичної функції стилістичних фігур та лексичних джерел збагачення художньої мови (Бибик СП., Бондаренко А.І., Голоюх Л.В., Маленко О.О., Сидяченко Н.Г., Сидоренко О.М. та ін.).

Спеціального монографічного дослідження про мову і стиль Валер'яна Підмогильного немає. Тим часом мовотворчість письменника є цікавим феноменом художньої літератури.

Потреба вивчення мовотворчості Валер'яна Підмогильного зумовлює актуальність обраної теми.

Мета роботи - розкрити функціональне навантаження стилістичних фігур у творчості Валер'яна Підмогильного.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

Об'єктом дослідження є мовотворчість Підмогильного.

Предмет дослідження - стилістичні фігури, локалізовані в художніх текстах Валер'яна Підмогильного.

Матеріалом дослідження послужила картотека стилістичних фігур, спеціально укладена на матеріалі творів «Невеличка драма», «Остап Шаптала», «Повість без назви» (500 одиниць).

Методи дослідження. У дипломній роботі використано описовий метод, який дав змогу виділити і покласифікувати стилістичні фігури, а також структурний метод.

Новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно описано стилістичні фігури у творах Вал ер'яна Підмогильного «Невеличка драма», «Остап Шаптала», «Повість без назви».

Практичне значення. Положення дипломної роботи можуть бути використані на уроках української літератури в школі при вивченні творчості Валер'яна Підмогильного та теорії літератури (тропи і стилістичні фігури).

Структура роботи. Робота складається зі:

Розділ І. Стилістичні фігури: лінгвістичний аспект

Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих стилістичних фігур, тобто своєрідних відмінних форм синтаксичного впорядкування фрази: «стилістичні фігури - це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини»[7, 223].

Термін «фігура» (лат. figura - обрис, зовнішній вигляд) вперше з'явився в античній риториці, куди був перенесений з мистецтва танцю. Згідно з античною традицією вперше термін «фігура» використовується в Анаксимена з Лампсака (IV ст. до н.е.). Біля витоків вчення про фігури стоїть також один з основоположників риторики Горгій (V-IV ст. до н.е.). Доладне вчення про фігури та розгорнуту їх класифікацію можна знайти вже у творах авторів І ст. до н.е. - І ст. н.е. - Діонісія Галікарнського, Цецилія, Псевдо-Лонгіна.

Узагальненням тих визначень, які давали фігурі в античності, може слугувати тлумачення знаменитого давньоримського ритора Квінтиліана: «Фігура в точному розумінні слова визначається як свідоме відхилення в думці або мовленні від звичайної та простої форми... Таким чином, будемо вважати фігурою оновлення форми мови за допомогою певного мистецтва».

Синтаксичні звороти, що нагадують за своєю формою стилістичні фігури, досить часто вживаються й у повсякденному, побутовому мовленні, протре там їх використання пояснюється або наслідком випадкового збігу слів, або ж прагненням уникнути одноманітності словесно-синтаксичної форми вираження думок. Стилістичні фігури художнього мовлення, по-перше, завжди є наслідком свідомого вибору, спеціального розрахунку письменника з метою вплинути на свого читача, і, по-друге, можуть виконувати різноманітні, не пов'язані виключно з комунікативною, художні функції, зокрема, індивідуалізації та типізації мовлення, виділення окремих слів та частин фрази, особливо важливих у смисловому відношенні, композиційну, функцію емоційного увиразнення.

За характером відступу від узвичаєних синтаксичних норм побудови фрази всі наявні стилістичні фігури мовлення можуть бути поділені на три типи:

1). Фігури, пов'язані з відхиленням від певних логіко-граматичних норм оформлення фрази: інверсія, анаколуф, еліпс, асиндетон, або безсполучниковість.

2). Фігури, пов'язані з відхиленням від певних логічно-смислових норм оформлення фрази. У межах даного типу можна виділити тири типи фігур: повтору, зіставлення ти протиставлення слів та більших або менших мовних величин.

1. Фігури повтору. Серед повторів розрізняються прості та композиційні повтори. Простим називається підсилювально-смисловий повтор, який не має структурно-організуючого значення, тобто повтор, не суттєвий у композиційному(але не в загальносмисловому) відношенні. В залежності від того, які саме смислові величини повторюються, прості повтори поділяються на звукові, словесні, фразові.

а). Звуковими називається повтори однакових або однотипних звуків у суміжних словах або фразах тексту (переважно поетичного). Повтор приголосних звуків називається алітерацією; повтор голосних звуків називається асонансом; повтор звуків наприкінці віршових рядків або їхніх складових частин називається римою.

б). Словесними називаються повтори слів - найчастіше в межах словосполучень, одного або кількох суміжних речень, рідше - в більш широких межах. Повтор однакових слів називається прямим повтором. Прямими можуть бути повтори як повнозначних (простий прямий повтор), так і службових (полісиндетон, або багатосполучниковість) слів. Повтори однотипних слів називаються видозмінюваним повтором (плеоназм, тавтологія).

в). Фразовими називаються повтори суміжних частин (як правило, окремих, коротких речень) фрази. Найчастіше такий повтор набирає вигляду так званого синтаксичного паралелізму.

Вже синтаксичний паралелізм може виконувати композиційну функцію. На відміну від простих, композиційні повтори не обмежуються підсилювально-смисловою функцією і виконують композиційне завдання, виступаючи, зокрема, сигналом початку ти кінця певних фразових одиниць. Найбільш яскраво композиційна функція повтору виявляє себе у віршових текстах, де повтором зв'язуються (інколи й у жорстко визначеному порядку) й виділяються окремі рядки вірша й більші, ніж рядок, одиниці композиційного поділу вірша - строфи. Менш яскраво композиційне значення повтору виявляє себе у прозі (анафора, епіфора, анепіфора, або кільце, епанафора,