2. Фігури зіставлення. Ці фігури близькі за своїми ознаками та функціями до
фігур видозмінюваного повтору. Подібно до останніх, вони постають на основі
такого накопичення слів, яке видається зайвим, немотивованим нормами та
вимогами логічного викладу, таким, що відволікає і ускладнює сприймання його
фактологічної сутності. До фігур зіставлення належать ампліфікація, градація
парономазія.

3. Фігури протиставлення. Ці фігури, на відміну від фігур зіставлення,
ґрунтуються не на однорідності (смисловій близькості) зіставлюваних слів, а на більш-менш різкій їх різнорідності (смисловому контрасті), яка підкреслюється й посилюється контекстом їх зіставлення. До фігур протиставлення належать антитеза, оксюморон.

III. Фігури, пов'язані з відхиленням від певних комунікативно-логічних норм оформлення фрази, - так звані риторичні фігури: звертання, запитання, заперечення, оклику.

1.1. Інверсія

(лат. inversio - перевертання, переміщення) стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним. Українська, як і інші східнослов'янські мови, належить до мов з вільним порядком слів у реченнях, проте певна їх синтаксична послідовність, унаслідок своєї узвичаєності, а також через її підпорядкованість логіці розгортання висловлюваної думки здається більш природною, тоді як зміна такої послідовності психологічно сприймається як відступ від певної сталої норми. Логічна послідовність розгортання регулює, зокрема, порядок головних членів речення, які складають свого роду синтаксичний кістяк висловлюваної думки.

Нормальна логічна послідовність розгортання думки передбачає її рух уже відомого (тобто того, про що вже говорилося, або такого, що подається як наперед відоме) до невідомого, того, що, власне, повідомляється про це «вже відоме» і фіксує в ньому якісь зміни. Оскільки «вже відоме» в реченні звичайно виражається через підмет (суб'єкт думки), то природним або, як ще кажуть, прямим буде порядок слів, за яким присудок розміщуватиметься за підметом, а інверсованим буде їх зворотний порядок: присудок перед підметом. Ця фраза сприймається як інверсована через те, що спочатку в ній подається предикат дії, граматично виражений присудком (тим новим, що повідомляється про суб'єкт дії), а вже потім називається сам суб'єкт дії, граматично виражений підметом. Нормативно-логічному порядку розгортання думки тут мала б відповідати інша послідовність слів, а саме.

Якщо синтаксичний порядок головних членів речення регулюється нормами логічної послідовності розгортання висловлюваної думки, то порядок другорядних членів речення в кожній національній мові встановлюється історично усталеними в ній нормами синтаксичної побудови словесних конструкцій. Зокрема, для української мови природнішим буде розміщення додатків та обставин, виражених іменниками, в позиції - після слова, до якого вони відносяться, а означень та прислівникових обставин в позиції - перед словом, до якого вони відносяться. Зворотний порядок їх розміщення, звичайно, сприймається як інверсований. Наприклад: «її очі - синяво-сірі й великі, насичені елегійним часом юності, що криє в собі таємниці любовного гіпнозу - поволі, навіть ніби врочисто підвелися від перших рядків і втонули в просторіччі кімнати» [33, 17], або «Тихе хвилювання - якесь м'яке, пестливе, лагідне - пройняло її по тілі дрібним, неспійманим дрожем, ніби теплий легіт її раптом обвіяв...»[33, 71].

Інверсія індивідуалізує й емоційно увиразнює мовлення. Але основна її функція полягає не в цьому. Синтаксично інверсований порядок членів речення служить передусім меті виділення окремих, найвагоміших у контексті даного висловлювання слів. Інверсоване слово за рахунок того, що потрапляє в незвичну для нього синтаксичну позицію, мимоволі привертає й затримує на собі більше уваги. Особливо яскраво ця функція інверсії виявляє себе у випадку, коли інверсоване слово не просто змінює свою узвичаєну синтаксичну позицію, але при цьому ще й відділяється від члена речення, якому воно підпорядковане, іншими словами, - коли граматично зв'язані слова, інверсуючись, розводяться в межах речення, а інколи й суміжних речень.

Інверсоване слово, яке виділяється вже саме по собі, звичайно ще тяжіє до винесення його в позицію початку або кінця такої фрази, що вимовляється на одному диханні (це приблизно 7-8 складів), тобто в інтонаційно сильні й більш відчутні місця фрази. З особливою очевидністю ця тенденція виявляє себе у віршових текстах, рядки яких якраз і відповідають, у принципі, таким фразовим побудовам. Кінець кожного рядка є відчутнішим завдяки тому, що на нього припадає сильний фразовий наголос, відчутність початку наступного рядка створює сильна (так звана константна) пауза, якою він відділяється від попереднього рядка. Відчутності окремих слів сприяють тут і так звані цезурні паузи, які ділять навпіл довгі рядки й перед якими дещо сповільнюється мовлення.

Інверсованість слів підкреслюється їхньою інтонаційно сильною позицією -початку або кінця віршового рядка, а відчутність слів посилюється за рахунок цезурної паузи, яка на мить перериває мовлення.

1. 2 Анаколуф (від грец. «неправильність, непослідовність») - це стилістична фігура, побудована з порушенням граматичної узгодженості між словами, членами речення.

Анаколуф підкреслює відтінки того, хто говорить, свідчить про його внутрішній стан (найчастіше - схвильованості), слугує засобом створення комічного враження, інтонацій живої розмовності тощо.

1.3 Еліпсис (грец. «пропуск, нестача») - це стилістична фігура, побудована
шляхом пропуску слова або кількох слів.

Еліпсис може посилювати динамічність фрази, напруженість зміни дії, підкреслювати лаконізм, ліричну схвильованість, розмовні інтонації. Еліпсис часто трапляється в прислів'ях і приказках. Фігура еліпса може лежати в основі цілого художнього твору або значної його частини. Наприклад: «Вони розмовляли мало: вона через кашель, що душив її слова, а він - з своєї природної мовчазності» [33, 211].

1. 4 Асиндетон (грец. «незв'язане»), або безсполучниковість, - це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова й частини