Безсполучниковість посилює виразність мовлення, акцентує в ньому динамічний аспект, служить ля виділення окремих слів, наприклад, «Будинки, люди, собаки, трамваї...» [33, 218].

Полісиндетон (від грец. «численний і зв'язок»), або багатосполучниковість. -це стилістична фігура, яка полягає в накопиченні сполучників, що зв'язують окремі слова і частини фрази, наприклад, «І щоб були великі театри й кіна, де пускали б без квитків, і щоб без квитків можна було де хочеш їхати, і щоб скрізь тебе годували і були раді, що ти прийшла» [33, 94].

Багатосполучниковість використовується як засіб, який уповільнює мовлення, служить для виділення значущих слів, надає мові урочистості, оскільки часто асоціюється або й утилізується під багатосполучникові синтаксичні конструкції біблійних текстів. Фігура багатосполучниковості може оформлятися, по-перше, різними сполучниками(не тільки «і»).

Інколи використовується комбінована форма багатосполучниковості, побудована на поєднанні різних сполучників. По-друге, фігура багатосполучниковості може оформлятися не лише сполучниками як такими, а й іншими службовими словами, що отримують у контексті сполучникову функцію.

1.5 Плеоназм (грец. «надмірність») - це стилістична фігура, що ґрунтується на синонімічному повторі попереднього слова: ждати - чекати, пам'ятай, не забувай, тишком - нишком.

Плеонастичний повтор не мотивований логічно і вживається як засіб стилістичного увиразнення мовлення. Найчастіше вживаний у народнопоетичній творчості.

1.6. Повтор - це стилістична фігура, яка передбачає нагромадження однакових мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) в одному висловлюванні.

Повтори бувають синонімічними.

Як експресивний засіб у художньому мовленні використовуються парні повтори: ждали-ждали, нога за ногою, лизень злизав, наприклад, «Годі, годі! Вона й так знає, що половина на восьму, що час уставати, вмиватись, снідати й бігти на посаду» [33, 13].

1. 7 Тавтологія (від грец. «те саме» і «слово») — це стилістична фігура, що ґрунтується на однокореневому повторі попереднього слова: диво-дивне, темниця темна, тьма-тьмуща.

Як і плеоназм, тавтологія невмотивована логічно і водиться в текст зі стилістичних міркувань. Найтиповішим уживання цієї фігури є для народнопоетичної творчості, проте досить часто вона трапляється й у літературній поезії, наприклад, «Все це було страшенно давно чи здавалося страшенно давнім, бо молодість у страшеннім розгоні своїм значить минуле горами й прірвами» [33, 14].

1. 8 Синтаксичний паралелізм (від грец. «той, що йде поруч») – це стилістична фігура, яка ґрунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, переважно рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії, наприклад, «Вдень дітвора гасала по вулицях й птахи кричали на небі...» [33, 206].

Найчастіше паралелізм, симетрія в синтаксичній побудові суміжних поетичних рядків супроводжується образним зіставленням виражених у них думок - так званим образно-психологічним паралелізмом: між життям природи і фрагментами людського життя.

1. 9 Анафора (від грец. «винесення нагору, повторення») - це стилістична фігура, яка утворюється повтором слів або словосполучень на початку суміжних мовних одиниць.

Найчастіше анафора трапляється у віршових текстах, рідше в прозаїчних. Прозаїчна анафора зв'язує звичайно початки суміжних речень. Дуже рідко анафоричний повтор пов'язує не суміжні, а розведені в тексті мовні одиниці. Наприклад: «Хто його кликав? Хто кликав його?» [33, 238].

Анафоричний повтор може витримуватися протягом усього віршового твору (невеликого за обсягом).

1. 10 Епіфора (грец. «перенесення, повторення») - стилістична фігура, протилежна анафорі, яка утворюється повтором окремих слів або словосполучень на кінці суміжних мовних одиниць: «Він ні разу не розгнівався! Один тільки раз, дуже давно, сказав, що любить її, і це неприпущенна помилка була з її боку, що вона дозволила йому говорити про це в пориві жалю й самотності. Неприпущенна помилка!» [33,13]

Набагато рідше епіфора зустрічається в прозі.

1. 11 Анепіфора (грец. «надлишок»), або кільце, називається стилістична фігура, яка зв'язує повтором окремих слів чи словосполучень початок і кінець суміжних мовний одиниць (абзац, строфа) або й однієї одиниці (речення чи віршовий рядок), наприклад, «Напрасно вони про це говорять, напрасно» [33, 56].

Кільце часто використовується з композиційною метою, відзначаючи початок і кінець строфи. Наприклад: «- Як давно... більше місяця я не бачила цієї кімнати. Як давно» [33, 201].

1. 12 Епанафорою або анадиплосисом (від грец. «удвоєння»), або стиком, називається стилістична фігура, яка зв'язує повтором окремого слова або словосполучення кінець попередньої мовної одиниці з початком наступної.

Стик можна розглядати як подвоєння епіфори та анафори, звідси його й називають епанафорою, або епанастрофою. Зішлемося на В. Домбровського: «Повторення якогось слова або фрази з кінця одного вірша на початок слідуючого називається епенастрофою. Такі повторення звичайні в старовинних народних піснях, як наприклад в колядках, щедрівках, гагілках».

Дана стилістична фігура найчастіше з-поміж інших фігур трапляється у фольклорі. Стик часто називають підхопленням - через те, що кожен новий рядок немовби підхоплює, посилює і розгортає зміст попереднього рядка. Зрідка, преважно як композиційний прийом, стик застосовується в прозі, наприклад, «Льова мовчки закурив і глибоко замислився, пальцями... нервово шарпаючи кінчики бурців. Ці бурці... на тлі голених облич сучасності зразу вирізняли хлопця» [33, 27].

1. 13 Ампліфікація (лат. amplifikatio - поширення, збільшення) - стилістична фігура, яка полягає в підкреслено відчутному накопиченні в межах суміжних висловлювань однотипних мовних одиниць: «Це щось велике для людини, Юрчику! Не можна його відбути буденно, це велике свято, мій любий. А дитинство теж свято… Тепер ти розумієш? Навесні я візьму відпустку, і ми поїдемо туди. Я покажу тобі там надзвичайні місця. Там я буду логічна,