Ампліфікуються звичайно, нагромаджуючись в обмеженому контексті, слова та мовні звороти, що виражають синонімічні поняття, або ж слова однотипних частин мови. Обидві форми ампліфікації можуть виступати як нарізно, так і разом, утворюючи своєрідні комбіновані поєднання.

1. 14 Градація (від лат. «поступове підсилення») - це стилістична фігура, утворена зіставленням певних мовних одиниць у послідовності поступового наростання чи спадання їхнього смислового або емоційного значення: «…Так вези її сюди, свою кохану… Я прийму її як сподівану, я слугуватиму їй, я за покоївку їй буду»[33,232]. Градація, в якій суміжне розташування мовних одиниць веде до наростання виявленої смислової ознаки, називається висхідною.

Градація, в якій послідовність суміжно розташованих мовних одиниць веде до спадання виявленої смислової ознаки, називається спадною. Наприклад: « Надвечір він ясно зрозумів, що гасне його мрія. Він широко розтулив очі й схопився за груди: ось тут вона жила, а тепер зникла. Ось тут вона кублилась, гріла, а тепер холодно… Він знав, що гине.»[33,239].

1. 15 Парономазія (грец. «називаю») - це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Наприклад: «Хімія пішла на білки одчайдушним лобовим нападом, і лукавий білок був нарешті переможений… А проте білок майже суспіль складається з цих амінокислот, яких знайдено десятків зо два… Вони і є основний складник білка…Поминаючи низку імен, що носії їх так чи так дошукувались таємниць білкової будови, назвімо ім'я Еміля Фішера…»[33,87].

Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з причини того, що вони більшою мірою, ніж проща, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення. У прозі парономазія найчастіше використовується для створення каламбурів.

1. 16 Антитеза (грец. «протиставлення») - це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Антитеза часто зустрічається в прислів'ях та приказках, афоризмах.

Антитеза використовується для описів, характеристики предметів, часто іронічної або сатиричної, наприклад, «Вітер дув з півночі, а її кімната, суміжна з кухнею, була обернута на південь...» [33, 77], або «Він нишкне й здіймається, стихає й голоснішає, як далекий гомін...» [33, 17].

1. 17 Оксюморон (грец. «нісенітниця») - це стилістична фігура, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу, наприклад, «Це був той сум, що заворожує своєю тихістю, лагідністю свого першого дотику, поєднує в собі й радість болю, і страх його, манить, засотує в свою чарівну глибінь...» [33, 17].

Оксюморон дуже виразний стилістичний прийом: використовуючи мінімум мовленнєвих засобів, він характеризує складність, внутрішню суперечність описуваного предмета або явища.

1. 18 Рефрен (франц.) - уривок тексту, який час від часу повторюється, допомагаючи тіснішому об'єднанню його компонентів і наголошуючи на певному аспекті думки. Наприклад: «Мрія жила в ньому…» [33,230].

1. 19 Лейтмотив (нім. «основна тема») - головна думка, що проходить через увесь твір або через якусь його частину. Виражається текстовою одиницею від слова до кількох речень.

1. 20 Риторичними фігурами (грец. «риторика» - наука про ораторське мистецтво) називаються фігури, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер.

Серед риторичних фігур виділяють фігури звертання, запитання, заперечення, оклику. Риторичним називається звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути увагу читача й висловити ставлення мовця.

Риторичне питання — питання , яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки.

Інколи поставлене автором запитання мотивує подальше розгортання художнього викладу, яке розкриває ті чи інші, пов'язані з запитанням, смислові аспекти.

Риторичне заперечення - це заперечення, що має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника.

Риторичний оклик — це вислів, що має підкреслено-емоційний характер і вводиться переважно з метою затримати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображуваного.

РОЗДІЛ II. Функціональне навантаження стилістичних фігур у художньому тексті Валер'яна Підмогильного

2.1 Стилістичні фігури і художній текст

Визначення тексту як объекта лінгвістичного дослідження зводиться до того, що текст розглядається як певна структурована за визначеними законами єдність, що складається з певних одиниць — речень, які об" єднані між собою та утворюють одиниці вищого порядку - надфразові єдності -тематичні відрізки тексту, параграфи, глави, розділи тощо, що служать для вираження певного закінченого змісту (відповідно до комунікативної мети).

Текст володіє певними законами побудови, смислового і формального поєднання, розмежування одиниць, що входять до його складу.

Важливим питанням в лінгвістиці є виявлення особливостей художнього тексту в порівнянні з нехудожнім текстовим матеріалом.

Виділяють такі ознаки художнього тексту:

Цілісний текст складається з багатьох окремих елементів, відрізків тексту, які хоч і входять у загальну смислову і формальну структуру тексту, пов"язані між собою, та являють собою відносно завершені або в будь- якому випадку відмежовані один від одного відрізки розповіді чи опису.

Особливістю художнього тексту є креативний характер номінації. Як і будь-який інший, художній текст виконує комунікативну функцію. Проте він являється естетичним засобом опосередкованої комунікації, ціль його -наочно-виражальне розкриття теми, його домінуюча функція - естетична.

Інформація художнього тексту специфічна та відрізняється від інформації нехудожніх текстів. У ньому як витворі мистецтва виявляється відображення об^єктивної дійсності та ірреальність, умовність, переплітаються правда і вимисел. Картина світу, відображена в художньому тексті, моделюється через індивідуальну свідомість автора. У художньому тексті