противно науці, основна прикмета мистецтва»[З3,43],
« Помиляється той, що шукає золотої середини між наукою й собою: той здрібнює себе не збагачуючи науку.»[33,48],
«...Горіла лампа під широким матерчатим абажуром, що давав світло тільки на стіл і вузьку просторінь коло нього.» [33,35],
« Місто нишкло. Дніпро ширився й починав шелестіти.»[33,213].
З метою образного зіставлення думок чи подій використовується синтаксичний паралелізм:
«Капелюх упав йому на коліна, а погляд майнув у синю далечінь і зник там»[33,207].
Завдяки оксиморону, автор характеризує складність і внутрішню суперечність описуваного предмета чи явища. Таким чином, створюється ефект смислового парадоксу:
«Але яка вулиця Арсеналу широка й довга, така вузька та куца Арсенальна вулиця.. .»[33,30];
«... хто найщасливіший, як не найнещасніший, і найнещасніший , як не найщасливіший...»[33,33];
Як засіб творення комічного враження, для створення каламбурів вживається письменником досить часто парономазія:
« Що таке шлюб? Шлюб - це спілка, така , як спілка УРСР з РРФСР, наприклад, - для спільної праці, для спільної боротьби. Це маленька спілка у великій спілці людей.»[33,68];
« Ти подумай - клас відроджується, нація відроджується - стільки відроджень, що в голові закрутиться.»[З3,69].
З метою зіставити певні мовні одиниці у послідовності поступового наростання чи спадання їхнього смислового або емоційного значення Валер’ян Підмогильний використовує градацію. Наприклад:
«Ну що ви говорите! Це... життєва річ, та й годі. Ми давно вже збиралися, а тепер є змога: його батьки виїжджають, а нам лишають помешкання. Він служить, я служу, якось можна жити…»[33,20],
«Яке ви маєте право так казати! - скрикнула вона. - Що це за неповага до жінки? Ось ваше справжнє чоловіче обличчя! Для вас ще одної революції буде замало! Який егоїзм, яка висока думка про себе»[33,26].
Особливістю ідіолекта автора, є те що в нього в одному творі можуть використовуватись кілька стилістичних синтаксичних фігур:
«Врешті він зробився інженером, а Олюся лишилася неосвіченою ричкою. Він досі не зважав на її становище, не гадав про те, наскільки був їй винним, і лише прийдешня смерть відкрила йому її вартість .Тепер він почував себе готовим вчинити надзвичайне, аби лише врятувати сестру... Свідомість гнобила його,, що він так пізно оцінив офіри сестри, коли віддяка була вже неможливою, коли всі думки й постанови його були даремними, а він ментами напружувався, щоб рвонутись кудись..., щоб у надлюдській потузі утворити світло, що розвіяло б примари смерті, що купчилися над Олесею. Та всі ці пориви лише виснажували його.» [33,215],
«... Якщо кожен з них думав щось про себе, то тільки в зв'язку з нею чи з ним, бо зробилися тим, що зветься парою, добровільним і зреченим додатком одне до одного з усією свідомістю радості цього становища і єдиним бажанням - бути вдвох, бути тільки вдвох.»[33,90],
« Чим далі більше з більшою силою й з більшою насолодою поринав він у свою любов. Він дозволяв їй руйнувати себе, зміняти свої життєві уподобання...»[3 3,91 ],
« Тих, заможніших, вона ніколи не шукала, але вони більш-менш систематично знаходились самі. Дівчина зневажала їх за їхню певність, але з наївною хитрістю їхні послуги використовували, аж поки єн розчарувала своєю поведінкою. їхні намагання її незмінно обурювали, вона мала рішучу балачку з таким... молодим господарником, що довгенько ущедряв її видовиськами й цукерками.. .Він обурено називав її каменем.»[33,17].
Висновки
1) У прозі Валер’яна Підмогильного виділено такі стилістичні фігури:
інверсія ( « Тепер, підвівши голову до дверей, що були напроти
нього Мордовський побачив себе у чужій їдальні, чистій і дуже
скромній.»[33,265]);
асиндетон ( « Горобець, піжон! Базікало нещасний!»[33,325].);
полісиндетон ( « Городовський звичайним діловим кроком рушив
на Басейну, де була його кімната. Не почував навіть сліду
недавніх зворушень - думка була чиста, душа прозора і строга,
єдина і темна, і обрана путь не менш ясна, як шлях від зупинки
до помешкання»[З3,277]);
плеоназм ( « Марта прочитала листа разі ще раз.»[33,149]);*
тавтологія ( « Яка пара була б! Серцем я почуваю, яка це могла б бути пара - Ірен і Юрій Олександрович...»[33,128]);*
синтаксичний паралелізм ( « Ходив він на берег Дніпра, лягав там і, силкуючись не думати, стежив, як згасало сонце, як човни снували по річці майже без шелесту, а раптові вигуки й пісні рибалок стелились над водою…»[33,237]);*
анафора(« Шаптала раптом підвівся й сів. Шаптала підніс свою голову до неба»[33,207]);*
епіфора(« Лише тепер залунало в повітрі слово «смерть».Все
загарбала смерть»[З3,230]);*
анепіфора(« І що за горда душа - не терпить співчуття! Моя
душа...»[33,124]);*
епанафора(« Його книжка була вже зверстана і обкладинка подана
художником.Цей художник... страшенно зрадів,коли автор похвалив його роботу»[33,272]);*
ампліфікація(« Хтось бачив його перекривлене лице, хтось почув його здушений голос - ось у чому була його вчорашня поразка» [3 3,28 5]);*
градація(« Все плуталось у неї. Жениться ... наречена... завтра
весілля...»[33,194]);*
антитеза(« В цих стінах сам-один у кімнаті...він падав і підносився, був вічним прокляттям собі й безмежним благословенням»[33,280]);
* оксюморон( « Чудово: початок шукає кінця!»[ 33, 59 ] ).
2) У художніх текстах Валер'яна Підмогильного переважають такі
стилістичні фігури: тавтологія (15%), анафора (11%), епіфора (11%), анепіфора (9%), епанафора (9%), ампліфікація (8%), інверсія (7%), антитеза (6%), полісиндетон (6%), еліпс (5%), градація (5%), плеоназм (4%), анаколуф (2%), асиндетон (1%), синтаксичний паралелізм(1%).
3)Стилістичні фігури у творах Валер'яна Підмогильного виконують такі
функції:
експресивну(автор вживає еліпс для того,щоб відтворити ліричну схвильованість героя роману,Словенка,який прагне довести,що тільки наука щоразу збагачується новими теоріями та винаходами,а поезія