Сни у яких людині сняться близькі їм люди у дивних ситуаціях, тим паче коли вони не поруч і приходиться тільки здогадуватись, як їм там, надовго закарбовуються у свідомості, вільно асоціюються, а згодом вкладаються в життєвий варіант розвитку подій.

„Десь я беру воду з керниці, а він десь на самім споді у такі подерті кожушині, що Господи!”. Криниця в батьковому житті відігравала важливу роль, оскільки він кожен день ходив до неї по воду, символ життя. І як доречно зауважує І. Страхов, “образи сновидіння закономірно зв’язані з емоційним переживаннями” [101, 36]. Криниця, яка дає воду – символ життя, одне життя дається людині, один у батька син. Кожного разу приходячи по воду батько заглядав в криницю, зачерпуючи воду вдивлявся в те дзеркальце води, що виднілося „на самім споді” дивився чи не впало щось туди, яка гілочка, листочок чи дрібна тваринка. Все це подразнювало зорову та психологічну пам’ять, а в результаті снобачення, що є змішаним відображенням активної життєвої діяльності тими частинами мозку, які знаходяться в стані активності він отримав таку антифактивну реальність. „Добре відомо, що в нашому мозку зберігається і постійно збільшується інформація... Але досить нам зараз звернути увагу на цей факт, як він відразу ж усвідомлюється. Такого роду інформація не є об’єктом свідомості лише в силу своєї неактуальності для поточної діяльності, підпорядкованої усвідомлюваннм завданням. Однак вона легко може стати об’єктом свідомості, тільки-но відбудеться зміна завдань” [95, 71].

Ми, люди ХХІ століття, сьогодні не можемо бачити снів, які бачили люди античності. Вони для нас закриті назавжди! Наші сьогоднішні сни були б не зовсім зрозумілі З. Фройду, не завжди співпадали б з його символікою, не завжди правильно б вони трактувались з погляду психоаналізу самим З. Фройдом. Наша перевага в тому, що у нас уже набагато більший історичний досвід. Це те саме, що порівняти знання комп’ютера сучасного старшокласника й великого мислителя, наприклад, Сократа чи Платона. Виявляється, що старшокласник знає комп’ютер краще ніж великий мислитель, але чи мислить він так, як вони? Те саме можна сказати про селян кінця ХІХ початку ХХ століття. Здається, у їхніх снах потратити на дно темної криниці, означало безвихідь, фактично смерть. І наступні слова з батькового сну „тут-тут утопитьси” означали тільки одне: саме в той момент коли батькові сниться цей віщий сон, син його задумав зробити самогубство, й ось-ось це станеться, „тут-тут утопитьси”.

Здивований батько запитує сина: „Миколайку, синку, - десь я єму кажу, - а ти що тут дієш?” А фактично: чого тобі життя не миле, що ти подався в інший світ, світ темряви й холоду. А він відповідає: „Ой дєдю, не годен я у воську вібути”, тим самим чітко вказуючи на причину свого самогубства. У стані антифактивності надсвідомою частинкою свого єства батько розуміє, що потрібно заспокоїти сина й дати пораду, як дальше жити, та він не знаходить інших снів, як: „Терпи, та навуки бериси, та чисто коло себе ходи”. І тільки згодом, по дорозі до мертвого сина батько згадуючи сон, розуміє його значення і робить підсвідомий висновок для себе: „Та й, аді, вже навчивси...”Варто зауважити, що в родині В. Стефаника сталася подібна трагедія, тому без суб’єктивізму тут не обійшлося. Бо, як доречно зауважує Е. Фромм, “сон – це єдиний стан, у якому людина не може заглушити своє сумління” [106, 173].

В новелі „Стратився”, а саме у зображені станів антифактивності, автор використовує ряд поетичних засобів, серед них:

- діалогізований монолог, який вказує на певний трансцендентний стан героя або психічний розлад.

У контексті розгортання снобачення автор користується такими засобами поетизації художньої мови, як:

- гіпофористичні антропоніми, щоб підкреслити своє ставлення і виразити батьківську любов до сина;

- теоніми, щоб передати жах від побаченого;

- діалектизми, щоб відобразити живу мову селянина і таким чином змалювати всю глибину почуттів людини.

Сон – це своєрідний, специфічний стан свідомості людського організму під час якого активні „сторожові пункти” кори головного мозку повністю не гальмуються, а підтримують зв’язок з зовнішнім світом.

Наукою доведено, що немає ніякої відповідності між тривалістю події снобачення і тривалістю самого сну, тобто за короткий відрізок часу можна побачити довгий сон і навпаки, за тривалий відрізок часу можна побачити коротке сновидіння. Щось схоже відбулося з головним героєм новели „Майстер”.

„Мені снитси, що я десь у вишневім саду лежу та на сопівку граю”. Типова, буденна картина з життя українського селянина – садок вишневий. Ще задовго до В. Стефаника Т. Шевченко більш мальовничо, лірично й образно змалював це у своїй творчості. Всім нам відомі рядки: „садок вишневий коло хати, // хрущі над вишнями гудуть...” [109, 312]. Це закладено в українській ментальній свідомості, як один із постулатів української національної ідентичності, самобутності, унікальності, неповторності. Садок вишневий коло хати це одна із основних складових селянського життя ХVІІІ – поч. ХХ століття. Тому герой новели, будучи майстром в мальовничому прикарпатті, будуючи охайні, дерев’яні хатки коло тих вишневих