„Вишні зацвіли, аж молоко капає, па я лежу та на сопівку граю”. Сопілка – це ще один елемент української національної ідентичності, тим паче, якщо враховувати те, що сопілки на прикарпатті зазвичай робили з верби або калини – унікальних символів українського етносу. А враховуючи те, що Україна – християнська держава, а її народ глибоко ознайомлений з святим письмом – основним законом духовного життя християнина – можна вловити асоціацію про обіцяний край, який тече молоком та медом, що легко асоціюється з вищенаведеною цитатою.

„Але десь коло того саду вчиниласи церква, я її десь вже поклав, а вона коло саду вчиниласи”. Тут теж простежується ланцюжок алогічних явищ, оскільки біля вишневих садків будували будинки, а навколо церков садили зовсім інші види дерев, наприклад такі як, сосна, липа чи рідше яблуня. Це саме ті бувалі комбінації небувалих вражень, які сплутує сонна фантазія в одне ціле творячи таким чином нову віртуальну, антифактивну реальність.

„Як нараз десь не загримить, як коли би гора завалиласи! А то церкова розлетіласи на порох”. Такий елемент сонної фантазії може відображати тільке одне – страх майстра перед виконанням такого грандіозного, не виконуваного досі завдання, враховуючи те, що це не хату будувати, а святиню. Грім асоціюється сонною фантазією з шумом від розвалу будівлі, тим самим відображаючи деякі реальні сторони порівняння в стані активності окремих центрів кори головного мозку. Силу грому підсилює алогічний земний паралелізм – гора яка валиться. Порох, як символ великої поразки майстра, якому не суджено збудувати церкву й цим самим досягти величі своєї майстерності, піку кар’єри.

„Тот дзвінок, що на самі горі стоїть, десь так дзвонить, але так жєлісливо, що аж! Сам дзвонить”. Сонна фантазія порівнює гору з церквою на якій дзвонить дзвін – не що інше як крик душі майстра, що через хворобу, йому прийдеться втратити найвеличнішій привілей його життя – збудувати церкву.

„Десь я хочу підвестиси, а то мене церква геть привалила. Десь вода велика вчиниласи, десь по воді ворін, ворін таких пливає, що вода чернісінька”. Вода, як символ життя, але в цьому випадку це другопланова символіка, яка вказує тільки на те, що майстер видужає і житиме. В той же час напрошується відома українська приказка: „пішло все, як за водою”, що й являється основним символом даного моменту сонної візії. Ворон, як передвісник лиха, нещастя, горя, що й мало місце в житті героя. „Вода чернісінька” – це подальша плинність його життя, яке вже не райдужних відтінків, а тільки чорна будність беззмістовності, втрата смаку, сенсу і цілей життя, бо „гуцул поклав-таки церкву в Луговиськах, а мене світа збавив, збавив навіки...” [1, 22].

В змалюванні снобачення майстра використовується кілька засобів поетизації художнього тексту:

- порівняння: „Сплю, як камінь, сплю – не вісипліюси” [1, 21], для підкреслення глибини стану антифактивності та підготовки читача до наслідків;

- символ: ворона, як передвісник лиха, яке спіткає майстра після сну;

- діалектизми.

Буває таке, що сни залишаються в історії і пам’яті народу, чи певного прошарку людей, надовго. Це переважно віщі сни. Одним із найдавніших таких прикладів, що дійшов до нашого часу, можемо назвати сон єгипетського фараона. Фараон бачив у сні сім корів гарного вигляду й ситого тіла. Потім він бачив сім корів бридкого вигляду і худого тіла. Тоді худі корови пожерли ситих корів. У другому сні фараон бачив на одному стеблі сім гарних колосків. Потім бачив сім колосків тонких та спалених вітром. І ті сім тонких колосків проковтнули сім здорових колосків. Йосип розтолкував фараону значення снів сказавши, що в Єгипті буде сім років великого урожаю з надміром усього, а тоді - сім років голод, врятувавши в такий спосіб від голоду не тільки самого правителя, але й цілу Єгипетську імперію і підвладні їй території [54, 43-45].

Подібний віщий сон приснився Максиму з новели „З міста йдучи”. Він пішов до сільської „брехухи” Касянихи і вона розтолкувала Максиму його віщий сон, що незабаром збувся. Незважаючи на те, що давно уже немає Максима на цьому світі, три подорожні односельчани ідучи з міста до дому, по дорозі згадують старого Максима й цю історію, пам’ятну тільки для них – його односельчан.

„Вопівночі приснилося мені, що десь я віходжу з хати на двір, а то з полудня така чорна хмара, що аж синя краями!” Для селянина-господаря, хлібороба, чорна грозова хмара, а інколи у супроводі граду, віщувала біду, бо приносила шкоду стиглому урожаю, що й підтверджують наступні слова. „Гадаю собі: ото зараз упалить град, бадю, бадю, піде хліб унівець!” Проте, цей віщий сон дещо глибшого, більш масштабного значення ніж просто знищення цьогорічного урожаю. Гроза, навіть з градом не знищує урожаю „унівець”, тому це означає щось більше, масштабніше, в переносному значенні – як пророцтво на близький кінець Максимового достатку в майбутньому через вплив певних факторів чи виникнення певних обставин.

„Та й