пішов-єм до хати, виніс кочергу та й лопату та й склав навхрест”. Кочерга та лопата – основні знаряддя праці, що забезпечують родину хлібом, а фактично достатком. Складання їх навхрест носить символічний християнський підтекст, що мав би захищати від біди. Але сталося щось непередбачуване, і як часто буває в сонних візіях алогічне. „Та лиш я склав навхрест, дивлюси, а то з-під вугла вода просікаєси, ба й з-під усіх нори пустили!” Тут символ води, знову ж таки перегукується з українською приказкою „пішло все, як за водою”, тобто що від всього Максимового багатства не залишиться нічого, так немов би водою змиє.
„ Десь я збоявси”. І, мабуть, не тільки від передчуття втрати селянського достатку, а й тому, що не допомагають християнські символи.
„Глипнув-єм на тік, а там такі нори грають, як на сіножєтах. Десь я побіг за рускалем, десь я спускаю ту воду в став, десь та вода снопи підмулює, колешні підмиває. Відкидаю десь снопи та й аж упрів-єм – та й пробудив-єм си”. Максим вдається до самопорятунку, але незважаючи на всі зусилля, нічого вдіяти вже не можливо, надто пізно, син вже дорослий, психологічно сформований і змінити його практично неможливо. Так збувається давній віщий сон, який ще довго пам’ятатимуть люди цього села.
Як і в попередніх снобаченях, змальованих Стефаником, тут використовуються ті ж самі поетичні засоби, що й попередніх снах:
андроніми, - ворожку названо ім’ям по-чоловікові: Касяниха;
порівняння: „така чорна хмара, що аж синя краями” [1, 63], - нагромаджує фарби для змалювання наслідків сну, вводить читача в стан передбачення розв’язки...
символ: „виніс кочергу та й лопату та й склав навхрест” [1, 63], - хрест, як символ заклинання проти нечистого, порятунку від стихійного лиха;
діалектизми: бадю, ліцитують, щезник, відай...
Сон Данила з новели „Май” можна трактувати за З. Фройдом як здійснення бажань. У сні Данило бачив пана, його білі руки, білі стежки, що ведуть до панського маєтку. Данило зняв перед паном капелюха, а пан просив надіти його на голову.
Якщо перші дві складові снобачення ми трактуємо як плід сонної уяви героя, то дві інші це автоматизація думки, це відтворення того, що відбувалося в стані активної діяльності художнього персонажу, бо якщо про зняття капелюха Данило постійно думав по дорозі до панського маєтку, то білі стежки, що ведуть до палацу він бачив на власні очі, коли чекав на пана під брамою, а не дочекавшись, втомлений пішов спати. Під час сну отримав здійснення бажаного – зустріч з паном, яка була життєво важливою для Данила, тим самим хоча б на підсвідомому рівні задоволення бажань, реалізацію поставленої мети з якою він зранку вийшов з дому й мав нестримне бажання її реалізувати. Тому сон Данила з одного боку це задоволення бажань, а з іншого, як наслідок, результат роботи сонної фантазії, яка з бувалих подій сформувала небувалі комбінації заради досягнення поставленої мети – здійснення бажання.
Сон Данила це художньо вивершений текст, майже поезія в прозі з численною кількістю метафор. Він близький за художнім оформленням та поетичними засобами до сну Третильника в якому крім чисельних метафор використовується порівняння, епітети теоніми, символи. В основі передачі контексту снобачення – діалогізований монолог. Стиль мови героя – діалектний.
Свого часу І. Франко у праці „Із секретів поетичної творчості” зазначав що: „кожен чоловік у сні або в гарячці є до певної міри поет” [105, 107]. Це яскраво підтверджує герой новели „Сон” – Третильник. В цій новелі В. Стефаник підходить до проблеми снобачення дещо з іншої сторони, ніж у других новелах, сон розглядає з середини. Читач ніби поринає у внутрішній світ Третильника й серед „безладу” сонних комбінацій внутрішнього світу героя намагається зрозуміти його характер.
Будучи знайомим з героєм тільки в сні можна скласти загальну картину його характеру. Він працьовитий. „Я можу працувати, бо маю моцні руки, як кінцьке копито...” [1, 122]. Справедливий. „Не рунтай тото, бо воно зароблене, ти від мене береш, доброго богача найшов... Талапну раз – та й дух віскочив!.. [там само]. Мудрий. „Ґрунт – то спосіб до всего, як твій є. Він тебе зігріє, і накриє, і погудує, і честь тобі поведе... [там само]. Віруючий в Бога, богобійний. „Але Бог мені вігодив, дай Боже так кождому. Взєв та й дав. На тобі, каже, грінку землі, але не пусти, тримай... Як Бог дасть, то буде пшеница... Дамо, дамо, як нам Бог дає, та й ми дамо, дамо...” [1, 123].
Має свої цінності в житті. „Землю цулуй, де си поступиш, бо вона ци твоя, ци чужа, то ти з неї жиєш, своя родить і чужа родить...” [122]. „Танаску, мой, а скинь капелюх, таже ти перший раз війшов цеї весни в поле – так годиться...” [1, 123]. А також люблячий батько, який піклується що ж залишити по смерті дітям в спадок, щоб не бідували.
Чому Третильнику приснився такий сон взимку? Луплячи панську кукурудзу,т він мріяв, мабуть, про своє поле, а мріючи – заснув. Сонна фантазія здійснювала бажане, а оскільки „робота образного мислення у сновидіннях не підпорядкована свідомості” [96, 99], то й картина сну вийшла надто поетизованою, пейзажно насиченою, тому що „мозкові центри самі з власного запасу творять собі той зверхній світ” [105, 109], який напротязі багатьох років фіксувався у нижній свідомості героя