Глибоко В. Стефаник заглядає в внутрішній світ людини, через дзеркало душі – людські очі, чим надзвичайно розширює психологічні підвалини своєї творчості, а за допомогою змалювання сльозовиділення поглиблює психологізм своїх текстів. Поліхромія художнього зображення людського ока вражає, розширює межові форми уявного сприйняття, підсилює психологічну глибинність внутрішнього світу героя тим самим відтінюючи елементи підсвідомого і надсвідомого внутрішнього світу персонажу, показує різнобарвну палітру, слугує невербальним засобом вираження внутрішнього світу героя, підкреслює окремі, малопомітні, асоціативні деталі за допомогою яких можна глибше зрозуміти природу психологізму особистості, передає настрої, пояснює звички, вчинки, поведінку.

Його творчість розкриває найболючіші проблеми сучасності. Амплітуда творчості коливається від військової служби, еміграції до пауперизму, проблем дітей війни, теми смерті і дітовбивства („Новина”, „Пістунка”).

Мова персонажів стефаниківських новел це не будь-що, така собі забаганка автора чи намагання просунути покутський діалект до рангу літературної мови, (що свого часу мало місце в історії української літературної мови з наддніпрянським та галицьким діалектом), а глибинний задум експресіоністського типу для підсилення психологізму художніх персонажів, ширшого розкриття їх внутрішньої особистості. „Мова – це щось далеко більше за зв’язок між людьми, це – відбиток свідомості, це – вияв самої особистості” [2]. Отже, мова персонажів стефаниківських новел це ще один елемент психологізму творчості письменника.

Пейзаж у творчості В. Стефаника тісно взаємопов’язаний з внутрішнім душевним світом героїв, використовується, як психологічний прийом для поглиблення художнього образу персонажу чи розкриття його внутрішньо психологічного світу за допомогою видимих природних процесів „бо психологічний пейзаж це не стільки картина зовнішнього світу, скільки внутрішній стан героя, який уже відреагував на цю красу природи” [18, 150].

Особливу увагу у нашій магістерській роботі ми приділили станам антифактивності і неповної фактивності. Сон – це своєрідний, специфічний стан свідомості людського організму під час якого активні „сторожові пункти” кори головного мозку повністю не гальмуються, а підтримують зв’язок з зовнішнім світом.

Для чого автор вплітає в новелу сновидіння? Для того щоб показати вплив підсвідомого на думки, вчинки й психологію героя, яскравіше відобразити психологізм вагань, переживань та домислів, що словами важко передаються. Бо, як доречно зауважує А. Макаров „сновидіння так би мовити, перекладають думки на мову візуальних образів. І роблять вони це досить творчо, використовуючи найнесподіваніші ходи асоціацій” [6, 65].

Наукою доведено, що немає ніякої відповідності між тривалістю події снобачення і тривалістю самого сну, тобто за короткий відрізок часу можна побачити довгий сон і навпаки, за тривалий відрізок часу можна побачити коротке сновидіння. Щось схоже відбулося з головним героєм новели „Майстер”.

Неповна фактивність це стан часткової, неповної позасвідомості, коли людина перебуває на межі між свідомим і позасвідомим, - марення або гагюцинації. Марити визначається як „безладно, безтямно говорити в гарячці або уві сні” [1, 2, 574]. Галюцинація це – „неправильне слухове, зорове, дотикове, нюхове, смакове сприйняття, зумовлене порушенням діяльності мозку або хворобливим станом організму” [1, 1, 567].

Справжні галюцинаційні марення виникають тоді коли людина позбавлена, наприклад, води, відпочинку, їжі.

Галюцинації Федора з новели „Палій” показують нам, що:

- Галюцинації мають схожість із снами, хоча не є сном;

- Галюциногенні процеси відбуваються фрагментарно, арабескально, тобто складають серію картин або слайдів;

- Мають реальне підґрунтя, тобто є наслідком реальних, денних ситуацій, які мали місце в житті героя;

- Легко асоціюються з реальними речами, подіями чи вчинками;

- Галюцинації виникають внаслідок дефіциту або повного позбавлення людини сну, їжі, тепла... та інших життєво необхідних для життя та здоров’я людини факторів.

Отже, стани марення і галюцинацій це особливі підсвідомі процеси які, на відміну від снобачення, що притаманні всім людям, є наслідком психічного розладу, виявом надзвичайної психологічної і емоціональної напруги, яку можна простежувати у реальному минулому житті художнього персонажу.

Чимало уваги в магістерській роботі було приділено прямій мові, зокрема монологічний, діалогічним конструкціям та діалогізованим монологам.

Типовим для Стефаникових текстів є зображення відносно рід-кісного акту духовної діяльності, суть якого полягає в тому, що вкрай розбурхана життєвими потрясіннями свідомість людини розкривається в майже не контрольованих, не стримуваних вольовими зусиллями ви-словлюваннях уголос, - внутрішніми монологами і монологізованими діалогами.

Монолог виражає думки героя, скриті від соціуму, свідомі чи підсвідомі переживання, рефлексії, почуття та вольові стани.

Зазвичай монологи виражають почуття самотності героя, любовні чи душевні переживання, розчарування, втрату близької особи, жаль, патріотичні почуття, красу природи, психічні розлади...

У В. Стефаника монологи чи монологізовані діалоги часто знаходяться на межі з „потоком свідомості”, який передбачає процес художнього зображення функціонального стану психіки в її складності, розчленованості, асоціативності (віддаленій чи спорідненій), а інколи й незв’язаності та спонтанності.

Новела „Синя книжечка” – це суцільний жалісливий монолог підсвідомості п’яного Антона за втраченим маєтком, а отже, й господарським життям.

У Стефаника за монологом стоїть не тільки історія розладнання селянина, як фізичної особи, а й історія розладнання душевних сил: оскільки із соціальним неблагополуччям героя тісно пов'язане неблагополуччя у його внутрішньому світі, всі його психічні і душевні травми.

Отже, і автор, і герої, що висловлюються, і персонажі, що слухають, констатують — у різних новелах по-різному, але в один голос — по-рушення внутрішньої рівноваги у свідомості людини внаслідок зітк-неня із суспільними умовами. Тривалі душевні надломи, мить вну-трішнього вибуху та психологічного напруження, знаходять своє вираження у винятково напруженому висловлюванні