Вступ

Жанр поезії в прозі в українській літературі є маловідомим явищем, на що існує потреба в наукових дослідах цього жанру. На час своєї появи в українській літературі поезія в прозі стверджує модерну естетико-індивідуалістичну специфіку, що головним чином спирається на ліричність.

І. Денисюк, С. Павличко, Н. Шумило у своїх наукових працях досліджували цей жанр. Дослідники скаржаться, що поезія в прозі не піддається визначенню, вона просто існує. Поезія в прозі це так звана фрагментарна проза. Поняття це виникає вже в дискусіях французьких теоретиків ХVII – XVІІ століття. Вже Буало говорить «поезії в прозі, які ми називаємо романами»[31, с.218].

Як зазначив І. Денисюк «поезія в прозі була реакцією на канони віршування, ілюзорним виявом постійної свободи, бо, визволившись з-під «залізних сплетів» вірша, рими, автор попадав під інші правила організації художнього тексту, дещо аналогічні верліброві. Тенденція до деструкції зустрілася тут з супротивною течією – організацією, мобілізацією поетичних засобів для виразу спонтанності почуттів : інтенсифікацією образності, підвищеним емоційним, патетичним, «романтичним» тонусом поетичного стилю, загальним настроєм, «кліматом» витонченості, гармонійності, ритмічністю та мелодійністю іншого, ніж у віршах, «вільного», спонтаннішого характеру»[31, с.218].

Важко сказати хто першим звернувся до цього жанру в східнослов’янській літературі. У новій українській літературі до початків поезії в прозі можна зарахувати «Давидові Псалми» Маркіяна Шашкевича.

Як зазначив В. Гречнев «Цей у кожному окремому випадку своєрідний сплав лірики з прозою – ліричні описи й роздуми, філософсько-публіцистичні відступи і пояснення – ми знаходимо у творчості майже всіх письменників кінця століття»[31, с.219].

3

Актуальною є ця тема, тому що вона ще досі не дослідження. Письменники які зверталися до жанру поезії в прозі відіграли велику роль в світовій літературі.

Метою курсової роботи є дослідження художніх особливостей новел у творчості Василя Стефаника та Шарля Бодлера, а разом з тим літературний жанр – поезія в прозі.

Завданнями дослідження є:

Дослідити поезію в прозі у французькій та українській літературі;

Проаналізувати синтаксично-стильові, ритмомелодичні, образно-семантичні складові жанру;

Розкрити значення терміну модернізм;

Дослідити особливості розвитоку модернізму в українській літературі;

Шляхом компаративного зіставлення аналізувати поезії у прозі Шарля Бодлера та Василя Стефаника.

Об’єктом дослідження є новелістика Василя Стефаника та поезії в прозі Шарля Бодлера.

Предметом дослідження є поезії в прозі – «Раненько чесала волосся» Василя Стефаника та «Волосся твоє – пів світу» Шарля Бодлера.

У написанні курсової роботи використано компаративний та порівняльно-історичний методи дослідження.

Розділ І .Модернізм в українській прозі. 1.1 Особливості розвитку модернізму в українській літературі.

Модернізм – панівний напрям, складний комплекс літературно-мистецьких тенденцій, що виникли наприкінці ХІХ століття як заперечення ілюзіоністсько-натуралістичної практики в художній дійсності, як спростування заангажованості митця ; і проіснували до другої половини ХХ століття. Модернізм як конкретно-історичне явище сформувався у Франції, спираючись на досвід «проклятих поетів» (Ш.Бодлер, А. Рембо, П. Верлен), невдовзі поширився в інших європейських літературах.

Український модернізм формувався в несприятливих умовах, за яких письменники передусім мусили дбати про виживання в ситуації неструктурованої національної культури. Модернізм став основою літературної творчості Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської, його трактували як один із можливих шляхів переходу письменства у нову якість. Український модернізм сформувався під впливом європейських тенденцій, а також зустрічних течій, на перетині «філософії життя» та суголосної їй національної «філософії серця». Поступ модернізму в українській літературі був сприйнятий неоднозначно. На початку ХХ століття спалахнула дискусія двох поколінь письменників, що мали різні ціні орієнтації й естетичний та позаестетичний понятійний апарат. На сторінках газети «Діло» з’явилися грубі коментарі С. Єфремова, І. Нечуя-Левицького проти Ольги Кобилянської, та М.Яцківа, «Руслана» - проти В. Стефаника. Розквіт українського модернізму попав на покоління «розстріляного відродження» представники якого зазнали репресій.

Сучасна наукова література про модернізм в основному відзначається описовістю чи фрагментарністю характеристик. Модернізм у його національному та типологічному виявленнях не отримав потрібного концептуального осмислення і в першу чергу через те, що він не вписувався в

5

канон реалістичної естетики. В літературознавстві 1990-х років прокладаються нові вектори наукового осмислення слов’янського модернізму, зокрема – українського.

На початку століття в українській літературі помітне місце займали письменники, творчість яких у роки радянської влади замовчувалися або спотворювалася. популярністю користувався В. Пачовський, тематика творів досить широка. Над драматичною поемою «Золоті ворота», де підкреслювалася національна ідея, В. Пачовський працював декілька десятиріч.

Отже, головним напруженням українського художнього процесу початку ХХ століття можна назвати зіткнення, з одного боку, прагнення національного самовираження, з другого – модернізації культури, самозбереження на засадах національної окремішності та пошуку шляхів виходу у європейський культурний простір. Проте, якщо перше з них базувалося на розробленій ще в ХІХ столітті ідеології народництва, яка зберегла своє значення в Україні до теперішнього часу, то нова культурно-мистецька парадигма модернізму так остаточно і не утвердилася в ній, то актуалізуючись в періоди певної лібералізації, то відступаючи під натиском ідеології «окремого шляху». В цьому плані відома теза філософа Ю. Хабермса – «модернізм - незавершений проект»[34], наче безпосередньо стосується України, яка на собі перевірила найрадикальніший суспільний проект століття, так до кінця і не залучившись при цьому до модерні стичних художніх процесів.

Якраз найбільш